Пізня Божественна Літургія у день Свята Різдва Христового

7-го Січня 2023 року, у день Свята Різдва Христового, казначей монастиря архімандрит Питирим у співслужінні братії та гостей у священному сані очолив пізню Святкову Божественну Літургію з акафістом Різдва Христового у Благовіщенському Соборі обителі.
За Літургією помолились про мир на нашій землі, позбавлення від ворога та за українських захисників.
За Божественною Літургією молився Ігумен Обителі Священно-архімандрит Варлаам і зачитав парафіянам Різдвяне послання Предстоятеля Української Православної Церкви – Блаженнійшого Митрополита Київського та всієї України Онуфрія.
Чин «о Панагії» очолив архімандрит Єразм.

Христос народжується, славте Його!

Тихо, безшумно зійшов на землю і втілив Син Божий. Як крапля роси падає на землю, так Сила Вишнього осяяла Пречисту Діву, і народився від неї Спаситель світу. Але світ не помітив великої справи, здійсненої Богом. Люди були зайняті кожен своїми турботами, увага їх була спрямована на справи життєві та на гучні мирські події. Рим зміцнював свою владу над народами та свою державну міць. Греція розвивала мистецтва і вдавалася до витонченого служіння плоті. Східні народи намагалися у явищах природи знайти відповіді всі запити духу. Іудеї гаряче жадали звільнення від чужоземної влади і чекали на визволителя в особі Месії – земного царя.
Однак життєві справи не давали задоволення людям, навіть коли вони були успішними. Все сильніше відчувалося «томлення духу» по правді і відчувалося, що світ, занурюючи в метушні та пороках, наближається до загибелі. Не тільки юдеї чекали на рятівника; але найкращі з язичників перебували в очікуванні Якогось, Який врятує людство від загибелі. Але кожен уявляв собі Його пришестя, і, будучи сам плотським, не міг подумати про духовне. «Юдеї знамення просять, і Елліни премудрості шукають»
І ніхто не чекав на Спасителя лагідного і смиренного серцем, одягненого не земною, а небесною славою. А таким саме був «хоч усім спастися і в розум істини прийти». Не зовнішньою силою чи чванливою мудрістю прийшов Він запанувати над народами, не «привид жахливого» (молитва водосвяття), а в зорі раба прийшов Спаситель підняти на Себе гріх Адамів, понести на Собі тягар людський, бувши доступний кожному.
«Син людський не прийде, нехай послужать Йому, але нехай послужить і дасть душу Свою спасіння за багатьох». Відповідно цьому народжується Він у вертепі, у малому граді, куди на час перепису прибуло багате лише чеснотами сімейство бідного теслі праведного Йосипа. Ніхто з тих, хто живе на землі, не уявляв собі, що в такому убожестві з’явиться Визволитель і прийде до людей Той, Хто царює над усіма тварями.
І навіть сам князь тогочасного світу цього, гордий противник Божий – диявол, виявився обманутим і не впізнав у Того, Хто народився, Кому позаздрив, коли ще був ангелом. Потаємна від його влади споконвічна таємниця про спасіння роду людського могла пізнатися лише тими, хто слухає голос з неба і туди спрямовує свої погляди. Почули пастирі ангелів, які співають тілесне Христове пришестя, ті бідні пастухи Віфлеємські, єдиним джерелом мудрості яких була відкрита книга премудрості Божої, явленої в красі Його творінь, не зачеплених грішною рукою людською.
А не почувшому ангельського співу всьому решті людства небо яскравим світлом зірки, що засяяла на ньому, немов устами сповістило, що «у свою прийде… Світло істинне, що просвітлює всяку людину, що приходить у світ».До всіх зверталося небо, що розповідає про славу Божу». Але тільки царі-волхви, які шукали в ньому одкровення долі Божої і готові всюди піти, щоб знайти істину, «зрозуміли голос неба». Зібравши свої скарби, щоб дарувати новонародженому Царю, вони залишили свої престоли, покинули рідну землю і пішли, самі не знаючи куди, слідуючи лише течією зірки, яка сповіщала їм шлях до Царства вічного. Тяжкий був шлях, але світло зірки Віфлеємської висвітлювало його.
І «мудреці-волхви», долаючи всі перешкоди, йшли стежками, що вказувалося небом, «відмовившись від своєї волі». Зірка привела їх до Єрусалиму, де вони почули писане Боже слово, а потім у Віфлеєм, де вони побачили втілене Слово, Бога в тілі, і вклонилися Сонцю Правди. Mиp продовжував вирувати своїми пристрастями. Ірод, дізнавшись про народження вічного Царя, шукав убити Його; не знайшовши Його, він убив безліч немовлят, але так і не зміг вбити таємно Народженого у вертепі. Ця таємниця для тих, хто живе за стихіями світу цього, залишалася таємницею. «Він стояв серед людей, а вони Його не знали»
Лише поступово відкривався Він чистим серцем, що шукав правди, готовим стояти за істину, відкриваючись і тим, хто бажав очищення серця, хто ладен був свою волю підкорити волі Небесної. І настав час – світло Вифлеємське осяяло всі кінці всесвіту. Нині знову вирує світ! Одні готові були б убити Немовля і намагаються стерти Його Ім’я, інші наче Його не помічають. Але серед нас стоїть Він, відкриваючись тим, хто «випробує свідчення Його і всім серцем знайде Його». «Усі хитаються язи́ци і люди повчаються марними! Жезлом залізним, бо суди скудел’ничі, скине Він прогнівливих Його».
А зірка Віфлеємська знову незримо сяє над світом, закликаючи всі народи та кожну людину спрямувати свій погляд до неба, горе мати серце, припасти до Новонародженого та зрадіти радістю великою, бо з нами Бог! «З нами Бог, розумійте, погани, і покоряйтесь, бо з нами Бог!».
Христос народився!!!