Божественна Літургія в Неділю 37-у після Пʼятидесятниці

18-го лютого 2024 року, у Неділю 37-у після Пʼятидесятниці та памʼять Святителя Феодосія архієпископа Чернігівського – архімандрит Єразм у співслужінні братії та гостей у священному сані очолив Божественну Літургію у Благовіщенському соборі Обителі.
За Літургією помолились про мир на нашій Українській землі, позбавлення від ворога та за Українських захисників.
Перед Божественною Літургією Ігумен монастиря Священно-Архімандрит Варлаам у співслужінні архімандрита Питирима звершили водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці, що зветься «Покриваюча».

Після відпусту Божественної Літургії Ігумен освятив Образ Божої Матері « Покриваюча », який був придбаний на пожертвування наших вірян і ми його 3-го березня передамо в м. Переяслав в Свято-Троїцьку парафію для молитви і духовної підтримки віруючих.

Чин «про Панагію» очолив архімандрит Єразм.

Закхей-митарь

Настав другий тиждень підготовки до посту; сьогодні ми згадуємо Закхея-митаря. Ім’я «Закхей» означає «праведність», «справедливість»; як безглуздо це ім’я в контексті його життя, з глузуванням, мабуть, люди думали про те, як ця людина називається і як вона живе. Всі люди, які були принижені, знедолені, ймовірно, вимовляли його ім’я, сприймаючи його як образу, як глузування: як можна назвати таку людину таким ім’ям, зробити його знаком таких великих, святих речей, як праведність, справедливість, коли все його життя – знущання над справедливістю, коли все його життя – служіння мамоні неправди?

Але ось настав час, і цей чоловік, чиє життя було таким потворним, був настільки суперечливим до його імені і ніби його глибинного покликання, раптом опинився віч-на-віч з Спасителем Христом. Він хотів Його бачити і для цього не боявся піддаватися знущанням, глузуванням своїх співгромадян: людина, ймовірно, літня, по-земному гідна, багата, підіймається на дерево, тому що вона занадто мала, щоб побачити Спасителя через голови інших людей. І Спаситель, проходячи повз, як говорить Євангеліє, бачить його; хіба Він не бачив інших людей? Звичайно, бачив! Але в той момент Христос заглянув у глибини цієї людини і побачив, що не дарма його назвали святим ім’ям справедливості, святим прізвиськом праведності… І Він покликав його до Себе; Він повірив самому святому, що в цій людині було десь закопано – закопане всім його життям, затуманене всім; Він увійшов до його будинку; і коли Закхей вдивився в свого Спасителя, побачив в Ньому повноту людської величі, нескінченну фортецю і нескінченне милосердя, любов до хреста, жалість і співчуття і разом з цим невблаганні правду і праведність, – він зламався, роки і роки негідного життя раптом, як пил, розлетілися, і залишився перед Христом справжня, справжня людина, здатна на покаяння, здатна сказати, що, якщо він чим образив кого б то не було, – достатньо тій людині прийти і вимагати виправлення неправди: він поверне йому четверицею; або, якщо він когось принизив або зневажав, – він йому все повністю віддасть…

Він повірив у Христа; він повірив у себе, він повірив у людську велич, святість і дивність людського покликання; він відчув, що бути таким, яким він прожив усі роки свого життя, негідно; він хотів вирости, як говорить сьогоднішнє послання, в повній мірі зростання Христа, вирости в людину. Через віру він дійсно став сином Авраама…

Що заважає нам пройти тим же шляхом? Минулої неділі нам був представлений образ Вартімея-сліпого, який від своєї сліпоти не міг бачити ні сяючого сонця, ні осяючого світу, ні Христа, що проходить, ні ближнього свого, ні себе, ні шляху перед собою; і Христос відкрив йому очі на все. Закхей є нам прикладом людини, яка здатна подолати зло, яке затримує нас на шляху життя. Так, ми теж не можемо бачити світ, осяяний благодаттю Христа, що діє в ньому царствено, бачити ближнього свого і свій шлях. Але ми ще засліплені іншим чином: марнославством, страхом перед людським судом. Ми бачимо, ми не зовсім сліпі; але Бога ми не бачимо, а бачимо тільки глузливі, лякаючі нас обличчя людей і читаємо на цих обличчях осуд і глузування, тоді як часто на них написано жалість, біль про те, що ми так принижені, так негідні себе… Лицемірна людина, за словами Іоанна Ліствичника, це людина, яка не боїться Бога, а тремтить і плазує перед людьми; хіба ми не такі? Хто з нас, щоб з’явитися перед Спасителем своїм Христом, може, як Закхей, поставити себе в положення, в якому всі його висміють? Чи можемо ми це зробити? Як рідко ми буваємо достатньо мужніми, щоб зіткнутися з глузуванням і знущанням!

Закхей цього не боявся, і ось що він нам каже: не бійся людського суду, не бійся його глузування, не бійся!.. Не засліплюйте обличчя, численні обличчя людей, подивіться на єдине обличчя, яке є справжнім людським обличчям – обличчя Христа, вашого Бога і вашого брата по людству, вашого Спасителя; забудьте все, подивіться на Нього і відкрийте Йому двері в своє життя, в своє серце, в свій розум! Відкрий Йому до кінця! Відкрий свій дім, своє серце, свій розум – але дорогою ціною: Закхей не тільки подолав страх перед людьми, але й дав слово виправити своє життя, яке він виконав – ось його друге настанова… Якщо ми хочемо стати дітьми Авраама, тобто дітьми віри, ми повинні бути готові виправити життя дорогою ціною, як це зробив Закхей…

Вдумаємося в цей образ, як минулої неділі ми задумалися в образі Вартимея-сліпця, і в цей тиждень по-новому, сміливо, радісно приступимо до того, щоб, відкривши очі, подолавши сліпоту, побачити єдине на потреби і стати вільними людьми – не рабами своєї сліпоти, не рабами свого страху, не рабами будь-якої людини, яка захоче нас взяти в полон, не рабами того, що нам належить, що ми придбали, чим ми ніби володіємо і що насправді володіє нами, – і станемо вільними, і ступимо одним кроком далі в глибини Царства Божого, в радість повноти життя, повноти міри зростання Христового. Амінь.