Божественна Літургія в шосту Неділю після Великодня

9 червня 2024 року, в шосту Неділю після Великодня, ( про сліпорожденного ) благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній у співслужінні братії та гостей в священному сані очолив Божественну Літургію з акафістом святим Воскресіння Христового в Благовіщенському соборі Обителі.
Після читання Святого Євангелія архімандрит Питирим звернувся до парафіян зі словом проповіді.
На сугубій єктенії піднесли молитви про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.

У особливій молитві просили у Бога милості до українського народу, щоб Господь розумів владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.

Чин « о Панагіі очолив архімандрит Питирим.
За Божественною Літургією молився Ігумен Обителі Священно-Архімандрит Варлаам.

Неділя про сліпонародженого

До незрозумілих місць Нового Заповіту можна ставитися двояко : або на підставі свого досвіду, своїх думок, своєї нездатності бачити ширше і глибше, ніж ми бачимо, сказати: Це не може бути, а якщо є, то Ти, Господи, доведи, а потім я повірю… Можна ставитися і інакше: на підставі досвіду Бога, який, хоч і малий, у кожного з нас є, ми можемо стати перед обличчям своїх суджень, свого досвіду, своїх переконань і почуттів і сказати: мені з’явилося щось безмежно більше, ніж все, що я розумів, все те, що мені здавалося істинним; це явище мені від Самого Бога, і відтепер я ввійду вірою в цей досвід, який перевершує мій досвід, і рано чи пізно, зсередини цього спілкування з Богом, я пізнаю, що Бог мав рацію…

Одне з найбільш здивованих, найважчих місць Нового Заповіту – це початок сьогоднішнього євангельського читання; не питання, яке поставили учні: Хто згрішив, що ця людина народилася оповита темрявою? – а інше питання, яке народжується з відповіді Христа: ніхто не згрішив, ніхто не винен, це не відплата, і навіть не наслідок, це сталося для того, щоб з’явилася Божа слава…

У чому ж Божа слава? Невже людина прожила сліпим, можливо, багато років, дожила до зрілості сліпим, знедолена таким страшним чином, щоб над нею сталося диво, щоб люди прославили Божу силу? Хіба люди не могли б прославити цю Божу силу, можливо, з більшою радістю, з більш живим почуттям розуміння, якби побачили людину, обдарованої багатством людських можливостей?..

І на це теж доводиться відповідати двома способами. Ні, люди б не прославили, це ми знаємо з власного досвіду і з досвіду всіх навколо. Люди не прославляють Бога за те, що все в їхньому житті добре; люди не прославляють Бога за те, що так дивно буває жити – все дивне тільки «природно»: природно бути здоровим, природно бути захищеним, природно бути вільним – все природно, що приносить радість людині. І рідко хто вміє цінувати це як подарунок, як подарунок, як щось не тільки незаслужене, але й те, що постійно дивується: Як це може бути?.. Як це чудово!..

Але, крім того, є й інша відповідь, яка, на мою думку, є ще більш важливою: слава Божа не з’явилася лише в тому, що ця людина прозріла тілесними очима: вона прозріла глибинами своєї душі. Його очі відкрилися на Божу милість, на всемогутність Божу, його серце відкрилося на те, щоб вдячністю і вірою відповісти на Божий дар тілесного прозріння. Ось тут сяяла слава Господня – не в тому сенсі, що люди хвалили Христа; Євангеліє говорить нам, що вони зневажили Господа, як грішника, за те, що Він не так, як люди очікували, зробив Свою справу милосердя. Ні, не в цьому сенсі Він прославився, а тим, що в душі цієї людини засяяло вічне життя: засяяло, засвітилося те, що належить Самому Богу і що увійшло в світ у новому сяйві Божественної присутності.

Часто, оточені горем, бачачи трагедії землі, ми вагаємося душею і не бачимо, що через будь-які обставини, через будь-який випадок у житті може увійти в людину досвід, в її глибини може увійти диво зустрічі з Богом, і що це набагато більше і більше, ніж те, чого ми боїмося.

Давайте подумаємо про це; Божі шляхи суворі; Бог дає нам багато, але Він ніколи не дасть нам загинути від нашого благополуччя. Якщо ми не зможемо знайти в цьому добробуті вдячність і вічне життя, то, милостивий Бог, Він не дозволить нам загинути в нашому добробуті!

У нинішній розповіді про випробування, які пережили сліпонароджений і його батьки, ніби накреслено шлях, яким йдемо і ми з вами, дорогі, і весь наш віруючий православний народ, який не перестає в своєму хрестоносінні зберігати вірність Христу, і співати: «Хто великий Бог, як Бог наш? Ти Бог, твори чудеса». Амінь.