Божественна Літургія в Неділю шосту після Пʼятидесятниці

4-го липня 2024 року в Неділю шосту після Пʼятидесятниці та день шанування Рівноапостольної Марії Магдалини – казначей монастиря архімандрит Питирим у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.

У особливій молитві просили у Бога милості українському народу, щоб Господь врозумив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.
Після читання Святого Євангелія архімандрит Питирим звернувся до прочан зі словом проповіді.
Після відпусту Літургії благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній привітав наших прихожанок які носять імʼя в честь Марії Магдалини з їхнім днем тезоіменитства.
Перед Божественною Літургією архімандрит Прокопій звершив водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».

Чин про Панагію очолив архімандрит Прокопій.

Неділя шоста після П’ятидесятниці. Зцілення розслабленого

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Коли ми читаємо євангельські уривки про те, як Христос воскресив мертвого або зцілив тіло людини, ми рідко замислюємося про те, що людське тіло означає для Самого Бога, який з любов’ю створив його для вічного життя, і що воно повинно означати для нас самих. Якби наше тіло не було б дорогим Богові, таким же дорогим і ніжно улюбленим Ним, як і наша вічна душа, Бог не зцілив би тіло або піклувався про його вічне життя після воскресіння мертвих.

І коли ми замислюємося про людське тіло, будь то у зв’язку з вічністю чи з тимчасовим життям, чи з земним чи небесним, ми можемо поставити собі питання: чи не отримуємо ми все наше знання, про Бога чи про створений світ, через тіло? З дитинства, з самого народження ми пізнаємо ніжність і любов через наше тіло, задовго до того, як зможемо щось зрозуміти розумом. Потім ми зростаємо в пізнанні, мудрості, досвіді; все, що володіє нашим розумом, все, що робить наші серця такими багатими, досягає нас через наші почуття. Апостол Павло сказав: Віра від слухання, а слухання від Божого слова… Красу людського обличчя, і навколишнього світу, і всього, що людина змогла створити прекрасне і значне, ми сприймаємо через зір. І далі можна перерахувати всі наші почуття, які, як двері, відкриваються на споглядання краси і сенсу створеного світу, а через нього – на споглядання вічності: вічної Божої краси, що сяє у всьому Його творінні.

Ось чому Христос з такою любов’ю здійснював зцілення тіла; цими зціленнями Бог з усією силою виявляє вічність втіленого буття. Тому, коли хтось помирає, ми оточуємо його – або її – тіло такою ніжністю і таким благоговінням. Це тіло створено Богом, в це тіло Він вклав всю Свою любов. І більше того: Він сам став людиною, Сам Живий Бог одягнувся в плоть і показав нам не тільки, що людина так створена, така велика, настільки глибока, що може з’єднатися з Богом, стати причетним до Божественної природи, але й що саме наше тіло здатне бути Духоносним, справді Богоносним. Яке це диво!

І ми також бачимо, що Бог повідомляє нам Своє вічне життя через речовину землі: через хрещені води, які стають джерелом вічного життя, через хліб і вино, пронизані Його Божеством, і нашим тілом ми долучаємося до Самого Бога в Його таїнствах. Як дивно наше тіло, і з якою побожністю ми повинні ставитися до нього! Зародково тіло святе; воно покликане до вічного спілкування з Богом, як і душа. Його любить Бог. Не дарма апостол Павло каже: Прославляйте Бога і в ваших тілах, і в ваших душах… Прославляйте: дайте Богові сяяти через ваше тіло, як Він може сяяти через вашу душу; нехай ваше тіло буде таким, щоб контакт з ним був контактом з Втіленням, з таємницею Бога, який став людиною.

Подумаємо над цим, тому що часто – о, як часто! – ми не усвідомлюємо вічну красу і велич нашого тіла. І так часто ми думаємо про смерть як про мить, коли безсмертна душа вступає в Божественне життя, а тіло розпадається в прах. Так, воно перетворюється на прах; але воно має вічне покликання: воно справді воскресне, як воскрес Христос. І ми всі одного разу постанемо перед Богом втіленими, з тілом, перетвореним, як перетвореним тілом Христовим, з душею, оновленою вічністю, і будемо спілкуватися з Богом в любові, вірі і молитві не тільки душею, але разом з усім створеним станемо причетним Божественної природи і душею, і тілом: душею і тілом, коли, за обітницею Божою через апостола Павла, Бог буде все у всьому, і ніщо не залишиться поза Божественним спілкуванням, Божественною Славою.

Яке це диво! Яка чудова таємниця: тіло, ніби крихке, таке тимчасове, може зародково належати до вічності і вже сяє славою у святих. Амінь!