Божественна Літургія в Неділю девʼятнадцяту після Пʼятидесятниці

3-го листопада 2024 року в Неділю девʼятнадцяту після Пʼятидесятниці – каначей монастиря архімандрит Питирим у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним , також піднесли особливі прохання за захисників
України, щоб Господь зміцнив їх у подвигу воїнського служіння. В особливій молитві попросили у Бога, щоб Він утішив наших воїнів надією і вірою, покрив і зберіг їх Своєю благодаттю на полі бою та
повернув додому здоровими та неушкодженими. Також була
піднесена заупокійна молитва за захисниками України, які
загинули на полі бою та за всіми спочилими Православними Християнами.
За Божественною Літургією молився Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам.
Перед Божественною Літургією протоієрей Олександр звершив водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».

Чин про Панагію очолив архімандрит Прокопій.

Неділя 19-а після П’ятидесятниці.

Притча про багатія і Лазара

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Я хочу звернути вашу увагу на два моменти в сьогоднішньому євангельському читанні. По-перше, на заключні слова Спасителя: якщо ми не змогли послухати Мойсея і пророків, тобто тієї безлічі свідків, які з початку часів говорили нам про Бога і про Його правду, то і Воскреслий не переконає нас ні в чому… Тим, хто тоді його слухав, це слово здавалося таким незрозумілим, — але хіба тепер ці слова не зрозумілі нам? Христос воскрес, з’явився у славі Свого Божества і у всій красі і величі Свого людства — і все одно ми, християни, чуємо Його слова, дивуємося Його вченню, поклоняємося Йому, і так далекі залишаємося від того, чого Він нас навчав. Хіба хтось може впізнати в нас учнів Христа так, як їх можна було впізнати в особі Його ранніх учнів і апостолів? Тоді печаткою апостольства, печаткою християнства була незбагненна для землі любов християн один до одного і любов їх хресна, жертовна до всього світу; вони були готові віддати своє життя для того, щоб інша людина, їм чужа, часом їх ненавидить, могла повірити в євангелізацію Христа і оживити новим життям. Як далеко від цього те, що люди можуть бачити в нас!

І це приводить мене до другого, що я хотів сказати. Хтось із древніх сказав: Немає страшнішого місця відлучення, ніж те місце, де будуть невірні християни… Коли ми читаємо цю притчу, ми завжди думаємо про Лазаря і про багатія, думаємо про інших: але що, якщо ця притча звернена до нас? Хіба ми не схожі на цю багату людину? Яке незліченне багатство ми маємо духовного знання! Ми знаємо Бога; ми пізнали Христа: нам відкрилося Його вчення; нам дані Його таїнства: в нас живе Його благодать, віє в Церкві Святий Дух – і ми все одно залишаємося самодостатніми, замкнутими і намагаємося жити вільно, забезпеченими цим багатством, яке Господь нам дає. Поруч з нами тисячі і тисячі людей зголодніли, готові були б харчуватися крупицями, які постійно падають з нашого столу, — але ми їм не даємо: Православ’я належить нам, віра належить нам, все належить нам!.. А інші люди біля нашого порога, під нашими сходами, біля наших дверей голодують, вмирають з голоду, і іноді не отримують жодного з тих життєдайних слів, якими вони могли б оживити…

Ми знаємо занадто багато, ми занадто багаті; стародавні святі неосвічені, які не мали доступу до тієї безлічі книг, які ми можемо читати, іноді чули одне євангельське слово і на ньому будували святість цілого життя. А ми читаємо, читаємо, слухаємо, молимося — і святість не росте серед нас, тому що ми скупі, як той багатій, який хотів все собі зберегти, якому не було шкода іншої людини.

І ось Євангеліє говорить нам, що бідний помер — можливо, просто зголоднівши біля дверей багатого, — і ангели віднесли його в лоно Авраама, в рай Божий. Помер і багатий – але жоден з ангелів не підійшов до нього: його поховали подібні до нього жадібні і багаті, поховали його в серці землі; він помер, і опинився перед обличчям суду. І не тому, що він був багатий, а Лазар бідний, не просто тому, що йому дісталося в житті світле, а тому тільки гірке: тому що все світле, що у нього було, він жадібно зберіг і нічим не поділився: тепер і бідняк — такий тепер багатий у вічності — не може поділитися з ним нічим…

Подумаємо про наше Православ’я, подумаємо про наше багатство, подумаємо про той голод, який навколо, серед інославних, серед невіруючих, серед безбожних, серед тих, хто шукає і не шукає — і не залишимося подібними до цього багатія, щоб і над нами Господь не вимовив Свій суд: Я воскрес — і Мені ви не повірили!.. Але яка радість буде у Спасителя, і у ангелів Божих, і у нашого Небесного Батька, і у Матері нашої, Богородиці, і у святих, і у грішників, якщо ми виявиться простодушними і щедрими, і якщо все наше багатство ми будемо давати: давати, не намагаючись нічого зберегти – тому що людина багата тільки тим, що вона віддала з любові. І тоді і серед нас, і в наших душах відкриється Царство Боже, Царство тріумфальної, радіючої, всепереможної любові. Амінь.