Божественна Літургія в Прощену Неділю та спомин про вигнання Адама із Раю

2-го березня 2025 року, у Неділю про «вигнання Адама із Рая» – прощена Неділя управляючий справами монастиря архімандрит Смарагд у співслужінні братії у священному сані очолив Божественну Літургію у Благовіщенському соборі Обителі.
На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним , також піднесли особливі прохання за захисників
України, щоб Господь зміцнив їх у подвигу воїнського служіння.
В особливій молитві попросили у Бога, щоб Він утішив наших воїнів надією і вірою, покрив і зберіг їх Своєю благодаттю на полі бою та повернув додому здоровими та неушкодженими.
Також була піднесена заупокійна молитва за захисниками України, які загинули на полі бою та за всіми спочилими Православними Християнами.

Після читання Святого Письма архімандрит Смарагд звернувся до прихожан зі словами проповіді.

За Богослужінням молився Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам.

Перед Божественною Літургією архімандрит Єразм звершив водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».

Чин « о Панагії » очолив архімандрит Питирим.

Прощена неділя
Сьогодні Церква згадує про вигнання Адама з раю. Зачинилися райські двері; осиротів людський рід, на землі ми ходимо в темряві природного життя, де ледве бродить світло Христове. Наша небесна Батьківщина десь далеко від нас, і, як вигнанці, ми сумуємо – сумуємо за радістю, про яку думають всі вигнанці землі, коли згадують втрачену батьківщину, і всі ми, коли думаємо про те, що колись було: чисте, світле, що загинуло через наші гріхи, через нашу серцеву похмурість.

І ось Адамовий плач протягом тисячоліть і тисячоліть піднімається до неба; плаче сирітний Адам в особі кожного свого сина, кожної своєї дочки, плаче і кличе свого Бога повернути його в первісну радість, повернути йому Свою дружбу і повернути йому Свою любов. І Бог ніколи не відібрав від нас ні Своєї любові, ні Своєї дружби, тільки ми пішли далеко від Нього, втратили чуйність серця, не чуємо вже Божественного голосу, не відчуваємо близькості Господньої. Христос прийшов на землю, наш Бог жив серед нас, і люди зустрічали Його на дорогах, в містах і селах, чули Його слова, бачили Його обличчя, запалювалися серцем і освічувалися розумом від Його вчення, але все ж не змогли до кінця пізнати Його. І Син Божий, який через Свою любов до нас став Сином Людським, відкинутий людьми, помер поза градом, поза людським станом. Але Божа любов не похитнулася; смертю переміг Господь смерть, Він звільнив нас від вічного прокляття, Він дав нам вже в якійсь мірі приєднатися до вічного життя. А вічне життя – це Сам Бог; Божественна любов – це Він.

І ось на початку Великого Посту, сьогодні, як і щороку, ми згадуємо своє сирітство і згадуємо про втрачену батьківщину, про батьківщину. Знову і знову ми збираємося в дорогу, щоб загорітися духом, щоб очиститися серцем, просвітити розумом і повернутися до нашого Бога і Отця. Але це відбувається в кожному з нас окремо, і разом з усіма нами, як у старі часи, коли люди виїжджали з країни, яка стала місцем поневолення, і йшли в невідомі їм краї, щоб отримати свободу. Так само ми повинні відірватися від того, що робить нас рабами, піти з полону, щоб колись отримати ту свободу дітей Божих, яка є нашим покликанням і має стати нашим надбанням.

І як люди в давні часи збиралися в такий шлях разом, як би в складку, збираючи свою слабкість, щоб з цієї немочі, з товариства, з взаємної відданості виросла якась сила, як тоді, збираємося і ми зараз в дорогу. Тоді вони оглядали іноді незнайомих їм людей, вдивлялися в нові обличчя: що вони мали спільного? Єдине, що всі відмовлялися від рабства, хотіли свободи, і всі вони зрозуміли, що до свободи з рабства може привести тільки єдність примирених людей. Стародавній Ізраїль сорок років блукав у пустелі, перш ніж досягти обітованої землі. Ніхто б не вижив у цій пристрасній пустелі, якби кожен не піклувався про кожного, якби кожен не думав про кожного, якби доля кожного не була відповідальністю всіх і доля всіх не сприймалася кожним як його власна відповідальність.

Так і тепер ми повинні зібратися разом і йти в дорогу. І ми повинні усвідомити, що нам потрібно вийти з багатьох речей, щоб бути вільними; ми повинні усвідомити, що тільки спаяні, з’єднані один з одним любов’ю, жалістю, милосердям, співчуттям, ми можемо досягти цього. І тому на межі Великого посту ми стаємо перед образом Христа Спасителя і Божої Матері і просимо їх прощення і їх благословення. Христос був убитий дітьми Адама, і ми такі ж діти нашого праотця. Ми просимо Христа врятувати нас і благословити, але чиї руки пригвоздили Його до хреста, чия ненависть відкинула Його, як не ненависть, як не руки наших предків по людству? І ми повинні просити Христа про прощення і благословення, щоб Його хрест став нашим спасінням, щоб ранами Його ми зцілили, щоб, пізнавши хресну любов Господню, в подяку ми знайшли в собі сили принести Йому все своє життя, всю свою любов.

І у Божої Матері ми повинні просити вибачення: адже Її Син загинув від наших гріхів, не тільки від гріха старого Адама, не тільки від гріха людей, що жили до нас; і в наші дні Він так само загинув би, бо ми такі ж сліпі і грішні, як Його сучасники. І ось ми закликаємо до Божої Матері; скільки віри потрібно, щоб звернутися до Неї за допомогою та пощадою! Хіба кожна наша молитва до Неї не означає: Мати, убита моїми гріхами, загинув жорстокою смертю Твій Син – пробач! Якщо ти пробачиш, ніхто мене не засудить… І ось з цією молитвою день у день, а особливо сьогодні ввечері, ми стоїмо перед Богородицею: Прости нам, о, Мати Христа, нашого Спасителя, загиблого від наших гріхів…

І нехай кожен пам’ятає кожного; нехай прощає кожного, не тільки присутніх тут, але й тих, кого він більше не може заздогнати благанням про прощення. Багато ображених, поранених нами вже пішли у вічний спокій; тепер на їхньому серці не залишається злості чи гіркоти; тепер вони стоять перед Божим обличчям, тепер вони зрозуміли, як ми всі слабкі і сліпі, і як ми ранимо один одного, не бажаючи того, скільки б злості ми не вкладали в наші злі слова і вчинки; тепер вони в Царстві Любові, в тому Царстві, де всі знають, що крім любові, немає нічого ні на небі, ні на землі гідного Бога і гідних людей. Звернемося до них у молитві від серця і попросимо пробачити нас і благословити, щоб і нам, ще на землі, або пізніше – коли душа відлучиться від тіла – мирно відійти в Царство вічного спокою, живого, трепетного спокою тріумфальної любові. Згадаймо тих, хто пройшов через наше життя, поранив нас і був поранений нами; простимо тих, хто поранив нашу душу, зім’яв наше життя, іноді знеславив наші найсвітліші думки і вбив наші найживіші пориви. Пробачимо і попросимо їх, яких вже немає поблизу, пробачити нас. Нехай Господь донесе до їхніх сердець нашу благання миром, який тільки Він може дати, який світ не може ні дати, ні відняти; нехай Господь цим Божественним світом втішить і зцілить їхні душі і наші душі.

І озирнемося навколо себе, і дамо один одному прощення, і приймемо один від одного прощення, щоб тепер вступити в цей шлях від землі до Неба, від рабства до свободи, щоб не йти нам з важкими кайданами на руках і на ногах, а йти легким кроком за Христом, куди б Він не пішов: в пустелю на спокусу, чи в народ для прояву любові проповідю істини і дивом Своєї ласки. Ходімо, якщо потрібно, і в пристрасний Гефсиманський сад, і далі, коли прийде час розлуки тіла і душі, в таємницю смерті, не як переможені, а як Христові. Дай нам усім, щоб ми всі отримали мир від Господа, мир від Божої Матері, мир від померлих, мир від живих, і це ми можемо отримати від них, якщо ми дамо їм мир і любов. Амінь.