Божественна Літургія в Неділю пʼяту Великого Посту

6 квітня 2025 року, в Неділю пʼяту Великого Посту та день памʼяті прп. Марії Єгипетської – благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському Соборі монастиря.
На сугубій єктенії піднесли молитви про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.
У особливій молитві просили у Бога милості до українського народу, щоб Господь розумів владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.

Перед Божественною Літургією архімандрит Єпіфаній очолив канон з акафістом «Страстям Христовим».
Після читання Святого Письма архімандрит Питирим проголосив проповідь до парафіян.
За Богослужінням молився Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам.

Преподобна Марія Єгипетська
Неділя 5-а Великого Посту
У ряді тріумфальних, сповнених надії тижнів Великого посту ми сьогодні згадуємо святу Марію Єгипетську. Чому Церква включила її образ у ці тижні? Чи не тому, що в ній ми бачимо торжество Божої сили і торжество воістину відповідної людської любові? Або, можливо, ми бачимо торжество людського відчайдушного поклику про допомогу і перемогу, яку дається Богом, Його любов’ю, Його силою і фортецею.

Про святу Марію Єгипетську можна сказати коротко: вона була мешканкою Олександрії, жінкою поганого життя, ганьба своїх співгромадян, спокуса, загибель. Одного разу їй захотілося поклонитися живоносному Хресту Господньому, частинка якого знаходилася в одному з храмів. І не думаючи про свою гріховність, не думаючи про те, що в її житті вона не має нічого спільного з тим Богом чистоти і любові, Якому вона хотіла вклонитися, вона сміливо захотіла увійти до храму. Але якась сила зупинила її; кожного разу, коли вона наближалася до воріт, вона була відкинута. І вона прийшла в жах, і вона звернулася до Божої Матері за допомогою і за милосердям — і була допущена до храму. Але з храму вона не повернулася до колишнього ганебного життя; вона пішла в пустелю і там провела, в невимовному подвигу, в повній самоті, все своє життя до смерті; життя, яке не було життям безтілесної істоти, але було воістину життям втіленого духу, який оживив покаянням і благодаттю.

Чого ми можемо навчитися з цього життя? Марія Єгипетська була блудницею; але блуд полягає не тільки в тілесному гріху, в презирстві своєї тілесності і особистості іншої людини. Блуд полягає в тому, що людина помиляється; він полягає в тому, що цілісність людської любові дробиться, дрібніше і людина вже нездатна всією душею, всім серцем, всією думкою, всім тілом, всім своїм буттям любити одну людину і єдиного Бога… Блуд, в широкому сенсі, який йому надає Святе Письмо, — це ідолопоклонницька прихильність до видимого світу. Ми засліплені тим, що бачимо, ми не бачимо невидимого, тому що наша увага, наш погляд прикладений тільки до того, що видно і відчутно. Блуд полягає в тому, щоб віддати своє серце не тому, що гідно любові; блуд полягає в тому, що свою волю, замість того, щоб направити її до єдиного на потреби, до чистої, святої любові до людини, до людей, до Бога, ми розпорошуємо так, що вона спрямована анархічно, в усі боки, так, що вона служить всім ідолам, всім бажанням, всім поривам. Хіба не всі ми заражені цією хворобою блуду? Хіба ми цілісні серцем, не розділені розумом? Хіба наша воля не коливається?..

І ось ми можемо уявити себе в образі цієї жінки. Все наше життя схоже на її життя; і, як вона, ми іноді хочемо поклонитися Живому Богові, хочемо пробитися до Його життєдайної присутності — і як часто ми не можемо цього зробити! Як часто ми хотіли б молитися – але молитви немає; ми хотіли б любити – але серце кам’яне; хотіли б зібрати наші думки – а думки розбігаються, розмиваються; хотіли б всією своєю волею почати нове життя, але немає цієї волі – вона розклалася на якісь складові частини, бажання, мрії, тугу – а сили в ній немає… Як часто ми схожі на морські хвилі, які б’ються об скелі, злітають і падають знову в морське лоно, нічого не досягнувши. Рідко, рідко ми зупиняємося, однак, увагою на цьому. Митьми ми сумуємо, моментами у нас болить серце, моментами ми думаємо: Невже мені закритий шлях до Бога?.. Але потім ми заспокоюємося, забуваємо, нас засмоктує болото… Не так сталося з Марією Єгипетською: її охопив жах, і вона кинулася за допомогою, за милістю, за порятунком…

Нам теж потрібно навчитися цьому: ніколи не втішатися тим, що не пробитися нам до Бога, не підійти до Нього. Ми повинні навчитися такою тугою сумувати за Ним, так до Нього пробиватися, щоб, нарешті, сила Божа і милість Божа відповіли на наш поклик і на наш відчай, повний незбагненної надії… Але коли з нами це трапляється, ми тільки радіємо, ми йдемо втішені, ми не думаємо, що нам було дано те, чого ніякими силами ми не можемо досягти самі. Марія Єгипетська це зрозуміла, Марія Єгипетська все життя перетворила на подяку Богові. Вона зрозуміла, що отримавши те, що їй було дано, вже не можна жити так, як вона жила, можна жити тільки радісною і скорботною вдячністю. Від усього вона пішла, що було для неї спокусою, що тримало її в полоні, і прожила якесь чудове життя…

Ми не можемо підняти такий подвиг, але кожен з нас може зробити те, що йому під силу. І ми повинні пам’ятати, як говорить Апостол Павло, що все нам можливо в Господі Ісусі Христі, який зміцнює нас, що сила Божа в немочі досконала. Але не тієї ледачої, безплідної слабкості, від якої ми страждаємо, яка нас замучує і руйнує, а в іншій слабкості — богоприйнятної, в тій гнучкості і слабкості, яка народжується в людині від усвідомлення того, що йому не досягти того, про що він мріє, єдиного, до чого він прагне, своїми силами, але що силою Божою він може цього досягти. І тоді Господня сила наповнює нашу слабкість, як вітер наповнює крихке, слабке вітрило, яке, однак, може привести корабель до пристані… Це — богоприйнятна слабкість, яка полягає в тому, щоб вже не сподіватися на себе і віддати себе слухняно, лагідно, в руку Божу, виконуючи Його волю тільки Його силою, і тоді все стає можливим: сила Божа в немочі здійснюється…

У цій серії євангельських читань, переможних тижнів надії, які тягнуть нас зараз до пристрасних днів, коли вже буде час не віри, не надії, а час бачення Божественної любові, — як повинна нас зміцнювати свята Марія своїм образом, своїм прикладом! Амінь.