Божественна Літургія в день пам’яті Святої Великомучениці Варвари

17 грудня 2025 року, в день пам’яті Св. Вмц. Варвари — казначей та духівник монастиря архімандрит Питирим у співслужінні братії в священному сані звершив Божественну Літургію в Параскевинському храмі монастиря.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним , також піднесли особливі прохання за захисників
України, щоб Господь зміцнив їх у подвигу воїнського служіння. В особливій молитві попросили у Бога, щоб Він утішив наших воїнів надією і вірою, покрив і зберіг їх Своєю благодаттю на полі бою та
повернув додому здоровими та неушкодженими. Також була
піднесена заупокійна молитва за захисниками України, які
загинули на полі бою та за всіми спочилими Православними Християнами.

Після відпусту Божественної Літургії Ігумен Обителі священноархімандрит Варлаам одягав вінець на голови прихожан від мощей св. Вмц. Варвари.

Увечері у вівторок напередодні — архимандрит Питирим у співслужінні братії в священному сані здійснив малу всенічну.

Свята великомучениця Варвара
народилася в м. Іліополь (нинішня Сирія) при імператорі Максиміні (305–311 рр.) у знатній язичницький родині. Батько Варвари Діоскор, рано втративши свою дружину, був пристрасно прив’язаний до своєї єдиної дочки. Щоб уберегти красиву дівчину від сторонніх поглядів і в той же час позбавити її спілкування з християнами, він побудував для дочки спеціальний замок, звідки вона виходила тільки з дозволу батька (кондак 2). Споглядаючи з висоти вежі красу Божого світу, Варвара часто відчувала бажання пізнати його справжнього Творця. Коли приставлені до неї виховательки говорили, що світ створений богами, яких шанує її батько, то вона подумки говорила: «Боги, яких шанує мій батько, зроблені людськими руками. Як ці боги могли створити таке світле небо і таку земну красу? Єдиний повинен бути таким Богом, Якого створила не рука людська, а Сам Він, що має власне буття». Так свята Варвара вчилася від творінь видимого світу пізнавати Творця, і на ній збувалися слова пророка «Навчись у всіх справах твоїх, у творінні рукою твоєю навчися» (Пс.142:5) (ікос 2). З часом до Діоскора все частіше стали приходити багаті і знатні наречені, просячи руки його дочки. Батько, який давно мріяв про заміжжя Варвари, вирішив завести з нею розмову про шлюб, але, на свій жаль, почув від неї рішучу відмову виконати його волю. Діоскор вирішив, що з часом настрій дочки зміниться і у неї з’явиться схильність до шлюбу. Для цього він дозволив їй вийти з вежі, сподіваючись, що в спілкуванні з подругами вона побачить інше ставлення до шлюбу. Одного разу, коли Діоскор був у довгій подорожі, Варвара познайомилася з місцевими християнками, які розповіли їй про Триєдиного Бога, про невимовне Божество Ісуса Христа, про Його втілення від Пречистої Діви і про Його вільні страждання і Воскресіння. Сталося так, що в той час в Іліополі проїздом з Олександрії був священик, який прийняв вигляд купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе і попросила здійснити над нею Таїнство Хрещення. Священик виклав їй основи святої віри, а потім хрестив в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Просвітлена благодаттю Хрещення, Варвара звернулася до Бога з ще більшою любов’ю. Вона пообіцяла присвятити Йому все своє життя. Під час відсутності Діоскора біля його будинку велося будівництво кам’яної вежі, де робітники за наказом господаря мали намір побудувати два вікна з південного боку. Але Варвара, зайшовши одного разу подивитися будівництво, благала їх зробити третє вікно — в образ Троїцького Світла (ікос 3). Коли ж батько повернувся, то він зажадав від дочки звіту про те, що зроблено: «Три краще, ніж два, — говорила Варвара, — бо у неприступного, невимовного Світла Трійці Три Вікна (Іпостаси або Особи)». Почувши від Варвари християнські віровчення, Діоскор розлютився. Він кинувся на неї з оголеним мечем, але Варвара встигла вибігти з дому (ікос 4). Вона сховалася в гірській ущелині, яка дивним чином розступилася перед нею. До вечора Діоскор за вказівкою одного пастуха все ж знайшов Варвару і з побиттям притягнув мученицю в будинок (ікос 5). Вранці він відвів Варвару до міського правителя і сказав: «Я відрікаюся від неї, тому що вона відкидає моїх богів, і якщо не звернеться до них знову, то не буде мені дочкою. Мучи її, державний правитель, як буде завгодно твоїй волі». Довго переконував градоначальника Варвару не відступати від стародавніх батьківських законів і не чинити опір волі батька. Але свята мудрою промовою засуджувала помилки ідолопоклонників і сповідувала Ісуса Христа Богом. Тоді її почали сильно бити бичими жилами, а потім розтирати глибокі рани жорсткою вовняною. Наприкінці дня Варвару відвели до в’язниці. Вночі, коли її розум був зайнятий молитвою, їй з’явився Господь і сказав: «Смій, моя наречена, і не бійся, бо Я з тобою. Я розглежу на твій подвиг і полегшую твої хвороби. Терпи до кінця, щоб незабаром насолодитися вічними благами в Моєму Царстві». Наступного дня всі були здивовані, побачивши Варвару — на її тілі не залишилося жодних слідів недавніх тортур (ікос 6). Побачивши таке диво, одна християнка на ім’я Юліанія відкрито сповідувала свою віру і оголосила про бажання постраждати за Христа (кондак 8). Обох мучениць почали водити голими по місту, а потім повісили на дереві і довго катували (кондак 9). Їхні тіла мучили гачками, палили свічками, били по голові молотком (ікос 7). Від таких тортур неможливо було залишитися людині живою, якби мучениць не зміцнювала сила Божа. Залишаючись вірними Христу, за наказом правителя мучениці були обезголовлені. Святу Варвару стратив сам Діоскор (ікос 10). Але безжального батька незабаром вразила блискавка, перетворивши його тіло на попіл. Мощі святої великомучениці Варвари в VI столітті були перенесені до Константинополя, а в XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комніна (1081–1118 рр.), княжна Варвара, одружуючись з князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх із собою до Києва, де вони знаходяться і зараз — у кафедральному соборі святого князя Володимира.