Божественна Літургія в Неділю 28-му після Пʼятидесятниці

21-го грудня 2025 року в Неділю 28-му після Пʼятидесятниці – архімандрит Єразм у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.
У особливій молитві просили у Бога милості українському народу, щоб Господь врозумив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.

Перед Святим Причастям Ігумен звернувся зі словами проповіді до прихожан.

Перед Божественною Літургією Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам та казначей і духівник монастиря – архімандрит Питирим звершили водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».

Чин про Панагію очолив архімандрит Прокопій.

Слово в Неділю 28-му після Пʼятидесятниці
Зцілення десяти прокажених.
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Скільки радості і скільки живої вдячності було навколо Христа! Коли ми читаємо Євангеліє, ми на кожній сторінці, в кожному рядку бачимо, як виливаються на наш грішний, холодний, виснажений світ Божа ласка, Божа любов, Божа милість; як Бог, Христом, стягне всіх, у кого душа отяжіла, потемніла душа від гріха, тих, хто не може вже нести тягар свого життя — через хворобу чи з іншої причини. Як тільки Христос входить в життя людей, це життя починає виблискувати радістю, новою надією, вірою не тільки в Бога, а в самого себе, в людину, в життя. І як ми спотворюємо євангельську проповідь і євангельське слово, коли ми перетворюємо своє життя на постійний пошук в собі найтемнішого, гріховного, негідного ні нас, ні людей, ні Бога, під приводом, що цим ми намагаємося стати гідними нашого Наставника і Спасителя…
Радість була печаткою євангельської християнської спільноти, радість і вдячність, торжество про те, що Бог так полюбив світ, що не тільки створив цей світ, але послав у цей світ Свого Єдинородного Сина — не судити, а врятувати світ! Ми врятовані, світ врятований Божою любов’ю.
І це спасіння ми повинні зробити своїм власним надбанням через подяку, яка б виражалася не тільки в слові, не тільки в живому почутті розчулення, не тільки в сльозах радості, але в такому житті, яке могло б – якщо можна так висловитися – втішити Отця про те, що Він послав Свого Сина на смерть заради нас, порадувати Спасителя про те, що не даремно Він жив, не даремно вчив, не даремно страждав і не даремно помер: що Його любов пролилася в наше життя, і що вона становить нашу надію, і нашу радість, і наше торжество, і нашу впевненість у порятунку…
Тому, підходячи тепер до свята Втілення, Різдва Спасителя, будемо вивчати цю радість; поглянемо на наше життя по-новому; згадаємо, скільки Господь вилив у це наше життя милості, ласки, любові, скільки радості Він нам дав: тілесної, душевної; скільки у нас друзів, згадаємо тих, хто нас любить, батьків, які нас зберігають, навіть якщо вони покинули цей світ. Скільки нам дано земного, і як небесне вливається в наше життя і робить землю вже початком неба, робить час вже початком вічності, робить наше теперішнє життя початком вічного життя… Навчимося цієї радості, тому що через дуже короткий час ми будемо стояти перед яслами, в яких лежить Господь; ми побачимо, що таке Божа любов — тендітна, беззахисна, вразлива, що віддає себе без меж, без опору — тільки б ми її прийняли і почалося б для нас нове життя, нова радість… Подумаємо про любов Божу і про те, що жодна сила не може її перемогти. Не дарма апостол Павло говорив, що ніщо не може вирвати нас з руки Божої, вирвати нас з Божественної любові. Навчимося радіти, і з глибин цієї радості будувати життя, яке було б суцільною вдячністю, радістю. Амінь.