Божественна Літургія в Неділю 29-ту після Пʼятидесятниці

28-го грудня 2025 року в Неділю 29-ту після Пʼятидесятниці, святих Праотець – казначей та духівник монастиря архімандрит Питирим у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.
У особливій молитві просили у Бога милості українському народу, щоб Господь врозумив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.

За Богослужінням молився Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам та перед Святим Причастям звернувся зі словами проповіді до прихожан.

Перед Божественною Літургією архімандрит Прокопій звершив водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».

Чин про Панагію очолив архімандрит Питирим.

Слово в Неділю 29-ту після Пʼятидесятниці
Притча про запрошених на вечерю.
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Закінчується сьогоднішнє євангельське читання дуже страшними словами: Багато покликаних, а мало обраних… Господь, Який створив світ для того, щоб поділитися з ним вічною, Божественною радістю, зустрічається, однак, в цьому світі з холодною відмовою; Він закликає всіх – але вибір залежить від нас; Він всіх створив любов’ю для радості і вічного життя – але ми повинні відповісти любов’ю на любов і увійти в ту радість, яку пропонує нам Господь. І картина, яка нам дається в сьогоднішньому Євангелії, така проста і так точно описує всі стани нашої душі, всі причини, за якими у нас немає часу на Бога, до вічності немає інтересу.
Господь приготував бенкет віри, бенкет вічності, бенкет любові, і Він посилає за тими, кого Він давно попередив, що буде такий бенкет і щоб були готові до нього. Один відповідає: я купив клаптик землі, треба мені його оглядати, треба мені ним оволодіти; адже земля — моя батьківщина; на землі я народився, на землі живу, в землю ж ляжу кістками, як мені не подбати про те, щоб хоча б якийсь клаптик цієї землі був моїм? Небо — Боже, а земля нехай буде моєю… Хіба ми не так робимо, хіба і ми не намагаємося вкоренитися на землі так, щоб вже ніщо нас не похитнуло, так забезпечити себе землею і на землі? І ми думаємо, що ось-ось забезпечимо себе; що настане час, коли все земне буде зроблено, і тоді буде час подумати про Бога.
Але тут ми чуємо і другий приклад, який нам дає Господь: до інших покликаних Він послав Своїх слуг, а ті відповіли: п’ять пар волів ми купили, треба нам їх випробувати, — у нас є завдання на землі, у нас є робота, ми не можемо залишатися без діла; мало належати землі — треба принести плід, треба залишити за собою слід. У нас немає часу бенкетувати в Царстві Божому, воно занадто рано приходить зі своїм закликом до вічного життя, до споглядання Бога, до радості взаємної любові, — треба на землі щось ще закінчити… А коли все буде зроблено, коли для Бога залишаться тільки жалюгідні залишки людського розуму, тіла, сил, здібностей, тоді нехай те, що залишиться від землі, Він собі бере; але зараз справа йде про землю – рідну, свою, яка приносить плід, на якій треба залишити вічний слід: ніби щось залишиться від нас через одне-друге десятиліття після нашої смерті!
І до третіх посилає Господь, і ці Йому відповідають: в наше життя увійшла земна любов; я одружився, — невже мені відірватися від цієї любові, щоб увійти в царство іншої любові?.. Так, небесна любов просторіша, глибше охоплює всіх; але я не хочу цієї всеосяжної любові, я хочу особистої ласки, я хочу любити одну людину так, щоб ніхто і ніщо на землі не значило б стільки, скільки означає для мене ця людина. Мені зараз не можна вступати у вічні палаци: там любов безмежна, всеосяжна, вічна, Божа, — а тут любов за масштабом мого людського серця: залиш мене, Господи, насолоджуватися моєю земною любов’ю, і коли більше нічого не залишиться, тоді прийми мене в палаци Твоєї любові…
І ми так робимо: ми знаходимо собі на землі таку нагальну працю, що для Божої справи, для життя з Богом часу немає. І ми знаходимо таку любов собі на землі, що до Божої любові немає справи. Ось прийде смерть — тоді встигнемо: це все та ж відповідь на Божу любов. Христос каже: «Прийдіть до Мене, всі, хто трудиться і обтяжений, і Я заспокою вас…». Всім дам, любов дам: зустрінетеся ви, люди Божі, віч-на-віч, — не так, як на землі, туманно один одного бачачи, не розуміючи один одного, спантеличуючи, ранячи один одного. Встанете в Царстві Божому — і все буде прозоро: і розуміння розуму, і ведення серця, і прагнення волі, і любов: все буде, як кришталь, ясно… А ми відповідаємо: Ні, Господи, на це буде свій час: дай вичерпати землю, на якій ми живемо… І черпаємо, і живемо, і закінчується тим, що за словом Божим у Старому Завіті, давши нам все, що вона тільки могла дати, земля назад бере все, що вона сама дала і що Господь дав: «ти земля, і в землю відійдеш…». І тоді куплене поле виявляється могильним полем, тоді праця, яка відірвала нас від Бога, від живих відносин з людьми, від живого ставлення з Богом, розсіюється навіть і в пам’яті людей; тоді земна любов, яка здавалася такою великою, представляється нам, коли ми встанемо у вічності, вузькій тюремній келії… Але заради всього цього ми сказали Богові: Ні! Не Тебе, Господи, — землю, працю, любов земну ми хочемо пережити до кінця!..
Мало обраних не тому, що Бог суворо вибирає, не тому, що Він мало кого вважає гідним Себе, а тому, що мало хто вважає Бога гідним того, щоб поступитися шматком землі, годиною праці, моментом ласки… Багато покликаних, – всі ми покликані: хто ж з нас відповість? Досить відповісти на любов любов’ю, щоб увійти в бенкет вічності, в життя. Хіба ми не відповімо на Божу любов одним словом: «Люблю Тебе, Господи!..» Амінь.