Божественна Літургія в першу Неділю великого Посту «Торжество Православʼя»

1 березня 2026 року, в першу Неділю великого Посту «Торжество Православʼя», благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній у співслужінні братії  в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському Соборі обителі.

За Божественною Літургією піднесли молитви про мир на українській землі, про визволення від ворога, щоб Господь змилостивився на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі, і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.

Перед Божественною Літургією благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній очолив акафіст «Страстям Христовим».

Після закінчення Божественної Літургії благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній разом з братією в священному сані здійснили «Чин Торжества Православ’я».

За Богослужінням молився Ігумен Обителі священноархімандрит Варлаам.

Торжество Православ’я. Перша неділя Великого Посту.
Сьогодні ми святкуємо День Православ’я; про яке свято йдеться? Коли ми зараз озираємося навколо, коли дивимося в глибини рідного нам, дорогого Православ’я, – скільки ми бачимо поразки, пригнічення, як мало, здавалося б, причин тріумфувати. Але ми не торжествуємо тільки, або, точніше, ми зовсім не тріумфуємо про видиму славу Православ’я; ми бачимо торжество Православ’я в двох речах. По-перше, в тому, що православні люди, розсіяні по обличчю землі або зібрані в щільні народні громади, незважаючи на гоніння, незважаючи на величезні труднощі, зберегли свою віру в чистоті, зберегли побожно своє богослужіння, зберегли духовний шлях, який нам заповідав Христос в Євангелії і Отцями Церкви протягом усіх століть нашого церковного життя. Ми можемо радіти цьому; ми можемо побоюватися перед людьми, які протягом тисячоліть встояли у вірі чистої сповіді, в справді євангельській духовності, і зберегли нам наше дорогоцінне, глибоке, повчальне богослужіння. Але ми знаємо, що незалежно від того, наскільки людина хоче бути вірною, незалежно від того, наскільки вона напружує свої сили, вона легко перемагає, якщо не Сам Господь дасть їй силу, якщо не Божа благодать буде боротися за неї. І, врешті-решт, торжество Православ’я, про яке радіє наше серце, тому що воно і на майбутнє виконує нам надії, це перемога Божа в людській немочі, над нами і в нас, серед нас, протягом минулих тисячоліть. Урочистість Православ’я – це день, коли ми радіємо, що Бог залишився непереможним людським гріхом, гріхом розуму, холодністю і нестійкістю серця, коливаннями волі, гріхами плоті. Бог залишився непереможним у Церкві Христовій, Бог залишився непереможним у окремих, конкретних особистостях – це велика наша радість. Але Торжество Православ’я було засноване з більш окремої нагоди: після Сьомого Вселенського Собору, коли Православ’я остаточно перемогло іконоборство, було встановлено це свято. Про що він говорить? Про те, що Церква відстоювала право, відстояла і наш обов’язок поклонятися іконам Христа, Божої Матері та святих. Цим вона відстояла і істину Божого втілення, істину, що Бог виявляє Себе, Себе відкриває образно; можливо, недосконало, але Він розкривається нам у тих образах, які ми про Нього складаємо. Ці образи – це не тільки ікони; вони також словесні ікони, як говорить про них Андрій Критський – в догматах Церкви, в вченні Отців, в настанові, яке ми отримуємо. І, врешті-решт, знову образно, Бог розкривається нам у людях, тому що кожен з нас несе в собі образ Живого Бога. Літургія святого Василія Великого говорить про Христа, що Він є рівнозначною печаткою, що відкриває нам у Себе Отця. Він є досконалим образом, Він є Істина, Він є досконалим Богом, так само як і досконала Людина. Але і в нас є сяйво і печатка цього образу. І радіючи сьогодні про Торжество Православ’я, ми радіємо, що втіленням Сина Божого Бог відкривається нам плоттю в Христі; радіємо, що наш створений світ такий, що повнота Божества може жити серед нас тілесно, що через це Бог може стати виразним образно і що, вдивляючись в ікони, і перш за все – в живі ікони, якими є люди, якщо ми тільки вміємо відсторонити людську слабкість, що затемнює наш зір, зрячими очима, як би прозоро, бачити через людську неміч, що перебуває образ Божий, ми можемо поклонятися Живому Богу серед людей, в людях. Не дарма Отці Церкви говорили: Хто бачив свого брата, той бачив свого Бога… Тому ми будемо зберігати побожне ставлення один до одного, тому що ми – явище, образ, ікона; ми будемо побожно зберігати нашу віру в догмат про шанування святих ікон, який виражає безумовну віру в те, що Бог став Людиною. І будемо радіти тому, що з покоління в покоління Бог перемагає в нашій немочі, перемагає і підкорює нас Себе, і будемо віддаватися Богові, щоб ця перемога була досконалою, щоб Він переміг до кінця – не тільки в минулі століття, але і зараз, в нас, і щоб сяйво Його слави було виявлено світу, який лежить в скорботі і пошуках. Амінь.