Божественна Літургія в другу Неділю великого Посту «святителя Григорія Палами»

8-го березня 2026 року, в другу Неділю Великого Посту «Свт.Григорія Палами» та Собор всіх Преподобних Отців Києво-Печерських -Ігумен Обителі священноархімандрит Варлаам у співслужінні братії  в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському Соборі обителі.

За Божественною Літургією піднесли молитви про мир на українській землі, про визволення від ворога, щоб Господь змилостивився на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі, і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.

Перед Божественною Літургією благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній очолив акафіст з каноном«Страстям Христовим», а після святого Причастя промовив повчальне слово до пастви.

2-а неділя Великого Посту
Во Імʼя Отця і Сина І Святого Духа
Протягом вже минулих підготовчих тижнів до Великого Посту словами Христа, євангельськими образами Церква закликала нас глибоко зазирнути в нашу власну душу і в наше життя: що в ній потрібно змінити, в чому треба покаятися.

Тепер настав новий час: час Великого Посту. Протягом наступного тижня і сьогодні ми будемо чути не про себе, а про те, що Божа благодать зробила над людьми, які зуміли покаятися, які зуміли звернутися всією думкою, всією душею, всім поривом душі до Бога – що над ними зробив Господь! Один за одним будуть проходити образи святих…

Але сьогодні, майже на межі цих двох часів – підготовчих тижнів і посту – стоїть образ святителя Григорія Палами. І те, що він говорить нам, настільки важливе, що ми повинні зупинитися на цьому, тому що тільки з того, що він говорить нам, ми можемо зрозуміти ту славу, велич, ту дійсно Божественну красу, яку ми бачимо у святих.

Серцем вчення святителя Григорія Палами є те, що благодать не є якимось створінням, який Бог дає нам, але залишається самим іншим щодо цього дару. На основі досвіду всієї Православної Церкви, її святих, її подвижників і, особливо, тих афонських святих і подвижників, серед яких він жив, він вчив, що благодать – це Сам Бог, який ніби прив’єднує нас до Своєї Божественної природи, роблячи нас через це приєднання богами за спільністю.

Думаючи, що благодать є лише даром Божим, а не самим Богом, який віддає Себе нам, західні богослови стверджували, що непрохідність прірви між Богом і людиною, творінням і Творцем. Якими б дорогоцінними не були Божественні дари, вони залишаються створеними, і вони не можуть з’єднати нас з Богом, крім любові та вдячності. Але ні! Досвід Церкви говорить нам, що благодать – це Сам Бог, який віддає Себе нам, і що, приймаючи благодать, ми стаємо, за приєднанням, учасниками Божественної природи…

Коли перед нами тепер пройдуть образи святих, пам’ятаємо, що вони не тільки люди, які були освітлені розумом, очищені в серці, а що це люди, які прийняли Бога в себе, як залізо може бути пронизане вогнем, і які вже стали на землі баченням того, до чого покликана вся істота, коли Бог буде всім у всіх.

Тому будемо радіти величі нашого покликання, будемо радіти тому, що ми дійсно покликані приєднатися до Бога, але також будемо пам’ятати, що це може статися, якщо ми зробимо подвиг віри, залишимося вірними Богові, станемо подвижниками, на образі давніх подвижників, які зуміли віддати кров і прийняти Духа. Нехай Господь дасть нам і натхнення, і силу, і бажання, і Він дасть нам і плоди. Амінь.