Божественна Літургія в день Престольного Свята Благовіщення Пресвятої Богородиці

7 квітня 2026 року, в день Престольного Свята Обителі – Благовіщення Пресвятої Богородиці, Ігумен Обителі священноархімандрит Варлаам у співслужінні братії в священному сані очолив святкову Божественну Літургію в Благовіщенському Соборі монастиря.

На сугубій єктенії піднесли молитви про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.
У особливій молитві просили у Бога милості до українського народу, щоб Господь розумів владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.

За заамвонною молитвою Ігумен Обителі священноархімандрит Варлаам очолив Хресний хід з Образом Божої Матері “Благовіщення Тіносська”, і звершили «Чин о Панагії.

Благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній помазав усіх освяченим маслом, а архімандрит Прокопій окропив Святою Водою.

Після Хресного Ходу Ігумен звернувся до парафіян зі словом проповіді та привітав усіх із Святом Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Після закінчення Богослужіння всім парафіянам була запропонована святкова трапеза.

Перед Божественною Літургією архімандрит Єразм звершив водосвятий молебень з акафістом Божої Матері перед Образом Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Во Імʼя Отця і Сина та Святого Духа
Благовіщення – це день доброї звістки про те, що в усьому світі була знайдена Діва, яка так вірить Богові, настільки глибоко здатна до слухняності і довіри, що від Неї може народитися Син Божий. Втілення Сина Божого, з одного боку, є справою Божої любові – хресної, ласкавої, рятівної – і Божої сили; але разом з цим втілення Сина Божого є справою людської свободи. Св. Григорій Палама каже, що втілення було б так само неможливо без вільної людської згоди Божої Матері, як це було б неможливо без творчої волі Божої. І в цей день Благовіщення ми в Божій Матері споглядаємо Діву, яка всім серцем, всім розумом, всією душею, всією Своєю фортецею зуміла довіритися Богу до кінця.
А добра звістка була справді страшна: поява Ангела, це привітання: «Благословенна Ти поміж жінок, і благословенний плід твоєї утроби», не могли не викликати не тільки здивування, не тільки трепету, але й страху в душі діви, яка не знала чоловіка, – як це могло бути?..
І тут ми вловлюємо різницю між коливальною, хоча і глибокою, вірою Захарії, батька Предтечі, і вірою Божої Матері. Захарії також було повідомлено, що його дружина народить сина, природно, незважаючи на її похилий вік; і його відповідь на цю Божу звістку: Як це може бути? Це не може статися! Чим ти можеш це довести? Яке запевнення ти можеш мені дати?.. Божа Матір ставить питання лише так: Як це може статися зі мною – я діва?.. І на відповідь Ангела, що це буде, Вона відповідає лише словами повної віддачі Себе в руки Божі; Її слова: «Се, Раба Господня; буде Мені за твоїм словом»…
Слово “раба” в нашому теперішньому вживанні говорить про поневолення; у слов’янській мові рабом називала себе людина, яка віддала своє життя, свою волю іншому. І вона дійсно віддала Богові Своє життя, Свою волю, Свою долю, прийнявши вірою – тобто незбагненною довірою – звістку про те, що Вона буде Матір’ю втіленого Сина Божого. Про неї праведна Єлизавета каже: Блаженна віруюча, бо їй буде те, що їй було сказано від Господа…
У Божій Матері ми знаходимо дивовижну здатність довіряти Богу до кінця; але ця здатність не є природною: таку віру можна викувати в собі подвигом чистоти серця, подвигом любові до Бога.
Ось благовістя, яке ми зараз чули в Євангелії: людський рід «народив», приніс Богові в дар Діву, яка була здатна в Своїй царственій людській свободі стати Матір’ю Сина Божого, який вільно віддав Себе для спасіння світу. Амінь.