Божественна Літургія в другу Неділю після Пʼятидесятниці

14-го червня 2026 року, в другу Неділю після Пʼятидесятниці, та памʼяті всіх Святих в Землі нашій просіявших – Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.

У особливій молитві просили у Бога милості українському народу, щоб Господь врозумив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.
Після Євангелія архімандрит Питирим звернувся зі словом проповіді до пастви.

Перед Божественною Літургією казначей монастиря архімандрит Питирим звершив водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».
Чин про Панагію очолив архімандрит Питирим.
СЛОВО В НЕДІЛЮ ДРУГУ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ. ПРО АМБІЦІЇ
Про одну з важких душевних виразок наших — про амбіції — я маю намір зараз розповісти вам.
У Євангеліста Луки ми читаємо щось, що вражає нас про те, що сталося на Тайній вечірі, коли наш Господь Іісус Христос сказав апостолам, що один з них зрадить Його. Звичайно, ця страшна новина вразила апостолів, і вони запитували один одного, хто б міг це зробити. Але тут же, не знайшовши відповіді, вони почали сперечатися один з одним про те, кого з них слід шанувати великим.
Як, як ця честолюбна суперечка могла виникнути серед них, які щойно почули страшне пророцтво їхнього Учителя про зраду Його одним з них і про майбутні Йому страждання і смерть на хресті.
Одне тільки можемо сказати: відрадна і величезна була влада амбіцій над серцями навіть учнів Христа.
У Євангеліста Матвія ми також читаємо щось подібне і настільки ж незрозуміле.
Господь Іісус Христос йшов зі Своїми учнями до Єрусалиму і, наближаючись до нього, говорив їм: «Ось, ми сходимо до Єрусалиму, і Син Людський буде відданий первосвященикам і книжникам, і Його засудять на смерть; і видадуть Його язичникам на докору і побиття, і розп’яття; і на третій день воскресне».
І знову щось незрозуміле для нас: щойно вислухавши це страшне пророцтво, до Нього підійшла мати апостолів Якова та Івана синів Зеведеєвих, особливо улюблених Спасителем, і просила Його дати їм сісти у Нього одному праворуч, іншому ліворуч у Царстві Небесному.
Знову бачимо спалах амбіцій у серцях апостолів у такий страшний момент.
Чи можемо ми після цього сказати, що святі люди вільні від пристрасті амбіцій, настільки властивої більшості з нас, далеких від святості? Так, ми можемо, я відповім на це питання, бо ми знаємо, що досконалими і святими, чужими будь-якої душевної і тілесної нечистоти, недоступними для будь-яких спокус апостоли Христа стали тільки після чудесного зішестя на них Святого Духа в день П’ятидесятниці.
Ми знаємо й інших великих людей, які повністю відреклися від амбіцій.
Невже можна допустити, що амбіції керували тими великими праведниками нашої землі, святі мощі яких і досі спочивають у підземних коридорах Києво-Печерської Лаври? Амбіцісти, звичайно, не йдуть у темряву підземну, а прагнуть бути видимими при яскравому світлі і на високих місцях. Вони не бояться слів Христа: «Як ви можете вірити, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?».
Будь-яка честь від людей була нестерпною дуже багатьом преподобним, які йшли все далі і далі в лісові дебри, коли слава про їхнє святе життя приводила до них тих, хто шукав настанов і керівництва.
А блаженні юродиві так ненавиділи славу від людей, що всіма силами шукали того, що абсолютно протилежне честі, — глузувань, знущань, лайк і побоїв — і для цього прикидалися позбавленими розуму.
Такої вершини смирення і духовної бідності досягали лише дуже мало обраних Божих, але і ми трохи наблизимося до них, якщо твердо запам’ятаємо слова Христа: «Хто любить душу свою, погубить її; а той, хто ненавидить свою душу в цьому світі, збереже її в життя вічне».
Як можна любити свою душу, якщо вона сповнена низьких пристрастей і амбіцій?
О ні, ніяк, ніяк! Треба її ненавидіти. Треба з великою увагою схилити своє вухо до того, що далі говорить Христос: «Хто Мені служить, Нехай Мені піде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Мій Отець».
Хіба ж не божевілля віддавати перевагу славі від людей, таких же грішних і недостойних, як ми, безмірно дорогоцінній і вічній славі від Самого Отця Небесного?
Ненависьмо ж славу від людей і будемо пам’ятати слово, сказане Господом Іісусом Христом: «…що високо в людях, то гидота перед Богом».
Невже ми будемо прагнути до того, що вселяють нам демони амбіцій, і що огидно перед Богом, а не підемо по шляху Христа, шляху страждань, за які нас вшанує Його Небесний Отець?!
Так не буде! Нехай цього не буде з нами!
Амінь.