Божественна Літургія в день Свята Усікновіння Глави Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна

11 вересня 2024 року, в день Свята Обрізання Глави Пророка Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна, архімандрит Єразм у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію з акафістом Предтечі Іоанну в Свято-Параскевинському храмі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.

У особливій молитві попросили у Бога милості українському народу, щоб Господь врозумив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.

Напередодні в вівторок , 10 вересня, благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній очолив Малу Всеношну в цьому ж храмі монастиря.

СЛОВО В ДЕНЬ УСІКНОВІННЯ ГЛАВИ ІОАННА ПРЕДТЕЧІ Найганебнішою плямою в історії людства був той страшний день, коли під мечем ката впав святий глава Іоанна Предтечі та Хрестителя Господнього, найбільшого з народжених дружинами, за словами Господа нашого Ісуса Христа. Його голова впала, і вона була принесена на диявольський бенкет, і була віддана дівчині, яка танцювала, і вона віднесла її своїй матері, учениці вселукового диявола, Іродіаді. І сам диявол насолоджувався тим, як ця його окаяна учениця з злісною усмішкою колола голкою язик відрубаної голови Предтечі… Але радість диявола була дуже затьмарена тим, що страва, на якій лежала відрубана глава Предтечі, була наповнена кров’ю, і мимоволі вдихав диявол з цієї крові, що наповнювала страву, Божественний аромат душі Предтечі, бо душа в крові, за словами Святого Письма (Втор. 12, 23). І це пахоще Христове було піднесене з крові найсвятішого з мучеників високо, над небом до безтілесних сил. Вони вдихали його і раділи великій радості, що так славно і з невимовною величчю закінчилося незвичайне, важке життя Ангела в плоті Іоанна, який готував шлях Господу і Спасителю нашому Ісусу Христу. У перші три століття історії християнства десятки тисяч мучеників і мучеників Христових продовжували подвиг Предтечі Господнього. Через злість диявола, який не терпів проповіді про втіленого і розп’ятого Сина Божого, вони зазнали жахливих мук і найжорстокіших смертей. І разом з потоками крові їхнє Христове пахо, сповнене їхніх душ, піднімалося до небес і постійно мучило диявола. Минув час, коли мученики Христові, які горіли вірою і любов’ю до Господа нашого Ісуса Христа, жертвували себе за Нього. Більше таких жертв немає. Але ще раніше, з приходом Сина Божого, який прийняв людську плоть у світ, припинилися і всі інші жертви, ті жертви, які приніс народ Ізраїлю протягом тисячоліть. Чому вони закінчилися? Щоб відповісти на це питання, потрібно пояснити вам сенс старозавітних жертв, заповіданих Самим Богом через великого пророка Мойсея. І сам Бог устами пророка Ісаї та Псалмоспівця Давида так говорить: «Чому мені багато ваших жертв? Говорить Господь. Я насичений всеспаленням овнів і туком відгодованої худоби, і не хочу крові телят, ягнят і козлів» (Іс. 1, 11). «Чи я їм м’ясо волів і п’ю кров козлів?» (Пс. 49, 13). Ці жертви не були потрібні Самому Богу, бо у апостола Павла в посланні до Євреїв читаємо: «…неможливо, щоб кров телят і козлів знищувала гріхи» (Євр. 10, 4). Якщо так, то якщо Бог не потребував жертви всеспалення, то Господь Бог не вимагав для Себе жертвування тварин. Ці жертви були потрібні для самих людей, які їх здійснювали. Людям ці жертви були необхідні для того, щоб постійно нагадувати про їхні гріхи та покаяння в них. Але кров жертовних тварин мала ще одне, дуже важливе значення, оскільки вона сформувала найсвятішу і дорогоцінну Кров Превічного Сина Божого, який втілився для спасіння світу. Це значення прообразу Хреста Христового кров жертовних тварин втратила після приходу в світ Самого Спасителя. А жертви, як нагадування про гріхи та покаяння, були замінені великим таїнством сповіді. Отже, що ж? Чи не потрібні нам тепер жертви? О ні! О ні! Ще за тисячу років до Христа великий пророк і Псалмоспівець Давид розумів, що існує ще одна форма жертви Богові, яка є незрівнянно приємнішою для Нього, ніж всеспалення тварин. У своєму п’ятдесятому псалмі він написав для нас дорогоцінні слова: «Жертва Богу дух розбита: серце розбите і смиренно Бог не зневажить» (Пс. 50, 19). Ми всі, мале стадо Христове, завжди пам’ятаємо, що саме ця жертва – глибокої смирення серця і невпинного розчавлення – бажає від нас Бог. Пам’ятаємо і про те, що є ще одна жертва, яка подобається Богові, – жертва піднесення Йому постійної хвали, за словами того ж Псалмоспіва: «Жертва хвали прославить мене, і там шлях, і я покажу йому моє спасіння» (Пс. 49, 23). Бог очікує від нас не тільки молитовних прохань про наші потреби, але й постійної похвали за безмежні благодіяння Його до нас. Щоб краще запам’ятати це для вас, ми зараз заспіваємо всі вуста і одне серце хвалебну пісню нашому Богові. «Хваліть ім’я Господнє, хваліть раби Господа…».