Божественна Літургія в Неділю двадцяту після Пʼятидесятниці

10-го листопада 2024 року в Неділю двадцяту після Пʼятидесятниці – каначей монастиря архімандрит Питирим у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним , також піднесли особливі прохання за захисників
України, щоб Господь зміцнив їх у подвигу воїнського служіння. В особливій молитві попросили у Бога, щоб Він утішив наших воїнів надією і вірою, покрив і зберіг їх Своєю благодаттю на полі бою та
повернув додому здоровими та неушкодженими. Також була
піднесена заупокійна молитва за захисниками України, які
загинули на полі бою та за всіми спочилими Православними Християнами.
За Божественною Літургією молився Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам.
Перед Божественною Літургією архімандрит Прокопій звершив водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».

Чин про Панагію очолив архімандрит Питирим.

Неділя 20-а після П’ятидесятниці.
Зцілення гадаринського біснуватого

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Розповідь, яку ми щойно почули, ставить нас віч-на-віч з трьома різними і несумісними положеннями. Ми бачимо, по-перше, ставлення до одержимої людини сил зла, бісів, сил зла, які всіляко намагаються його поневолити, не залишити в ньому нічого, що не було б їм підвладним, що не належало б їм до кінця, чим вони не могли б скористатися, щоб творити своє зло. Ці диявольські сили можна назвати всіма назвами людського гріха: якщо тільки ми даємо владу в собі якомусь гріху, ми стаємо рабами гріха (про це і апостол Павло детально говорить). І якщо ми стаємо рабами гріха, то перед нами доля цієї людини: все життя прожити як зброя зла на землі, в божевіллі, в стражданнях, в творінні зла.

Але за цим стоїть страшніше. Демони просили, щоб Христос послав їх у стадо свиней. Свині для євреїв означали нечистоту: вибір демонів піти в стадо свиняче говорить про те, що все зло, яке в нас якість, яке ми творимо, до якого ми прикріплюємося, якому ми даємо владу над собою — це саме осквернення і гранична нечистота. А межу цього поневолення ми бачимо знову-таки в долі свинячого стада: воно загинуло, від нього нічого не залишилося. Він виконав своє завдання і був знищений. Ось ставлення сил зла до нас, до кожного з нас, до всіх нас в сукупності: до громад, сімей, держав, віросповідань, — до всіх без винятку.

І разом з цим ми бачимо ставлення Спасителя Христа. Перед Ним — вся трагедія Всесвіту,

І Він, ніби забуваючи цю трагедію Всесвіту, вірніше, бачачи її втіленою, трагічно, в одній людині, залишає все заради того, щоб врятувати цю людину. Чи вміємо ми це зробити? Чи вміємо ми забути про великі завдання, про які ми мріємо, заради того, щоб зосередити свою увагу, віддати своє серце до кінця, творчо, трагічно, хрестоподібно одній єдиній потребі, якій ми можемо допомогти?

І третій образ — це образ людей гадарінських, які знали, в якому стані цей демон, бачили жах його демонізму і чули про те, що Христос його зцілив і якою ціною: ціною була загибель їхнього стада. І вони прийшли до Христа, просячи Його піти, залишити свої межі, не творити більше чудес, які їм дорого коштують: навіть не життя, не спокою, а матеріального багатства… Ось про що вони просили: Йди від нас! Твої чудеса, Твоя Божественна любов занадто для нас накладні — йди!

Нам потрібно подумати про себе. Ми можемо бачити себе в образі цього демона, тому що кожен з нас у владі тих чи інших пристрастей. У кого немає заздрості, в кого немає гіркоти, в кого немає ненависті, в кого немає тисячі інших гріхів? Ми всі, в тій чи іншій мірі одержимі, тобто під владою темних сил, і це і є їх метою: оволодіти нами, щоб ми стали нічим іншим, як знаряддям зла, яке вони хочуть творити і можуть творити тільки через нас, але в той же час зробити нас не тільки творцями зла, але і страждальцями…

Подумаємо про себе по відношенню до інших людей: чи не хочемо ми ними володіти? Чи не намагаємося ми панувати над ними, поневолити їх, зробити з них знаряддя нашої волі, предмети нашої пожадливості? Кожен з нас може знайти в собі саме такі властивості, такі вчинки, і побачити навколо себе саме такі жертви.

І нарешті, подумаємо: ми Христові. Хіба ми, будучи Христовими, не оберемо шлях Христа, хресний, жертовний шлях, який може дати свободу іншим, нове життя іншим, якщо тільки ми відірвемося від усього того, що нас займає, заради того, щоб звернути увагу на одну реальну, пекучу потребу? Подумаємо про це; тому що Євангеліє звертається до нас не тільки для того, щоб представити нам образи; Євангеліє — це заклик і виклик: де ти стоїш, хто ти, з ким ти?.. Кожен з нас повинен відповісти собі і відповісти Богові: хто ми? Де ми знаходимося? Амінь!