Божественна Літургія в Неділю двадцять сьому після Пʼятидесятниці

29-го грудня 2024 року в Неділю двадцять сьому після Пʼятидесятниці, Святих Праотців- казначей монастиря архімандрит Питирим у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним , також піднесли особливі прохання за захисників
України, щоб Господь зміцнив їх у подвигу воїнського служіння. В особливій молитві попросили у Бога, щоб Він утішив наших воїнів надією і вірою, покрив і зберіг їх Своєю благодаттю на полі бою та
повернув додому здоровими та неушкодженими. Також була
піднесена заупокійна молитва за захисниками України, які
загинули на полі бою та за всіми спочилими Православними Християнами.

Перед Божественною Літургією Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам з братією очолив водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча », також освятили нову ризу до цієї Святої Ікони.

Чин « о Панагії » очолив архімандрит Питирим.

Неділя 27-а після Пʼятидесятниці, Святих Праотців.

Притча про запрошених на вечерю
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Закінчується сьогоднішнє євангельське читання дуже страшними словами: Багато покликаних, а мало обраних… Господь, Який створив світ для того, щоб поділитися з ним вічною, Божественною радістю, зустрічається, однак, в цьому світі з холодною відмовою; Він закликає всіх – але вибір залежить від нас; Він всіх створив любов’ю для радості і вічного життя – але ми повинні відповісти любов’ю на любов і увійти в ту радість, яку пропонує нам Господь. І картина, яка нам дається в сьогоднішньому Євангелії, така проста і так точно описує всі стани нашої душі, всі причини, за якими у нас немає часу на Бога, до вічності немає інтересу.

Господь приготував бенкет віри, бенкет вічності, бенкет любові, і Він посилає за тими, кого Він давно попередив, що буде такий бенкет і щоб були готові до нього. Один відповідає: я купив клаптик землі, треба мені його оглядати, треба мені ним оволодіти; адже земля — моя батьківщина; на землі я народився, на землі живу, в землю ж ляжу кістками, як мені не подбати про те, щоб хоча б якийсь клаптик цієї землі був моїм? Небо — Боже, а земля нехай буде моєю… Хіба ми не так робимо, хіба і ми не намагаємося вкоренитися на землі так, щоб вже ніщо нас не похитнуло, так забезпечити себе землею і на землі? І ми думаємо, що ось-ось забезпечимо себе; що настане час, коли все земне буде зроблено, і тоді буде час подумати про Бога.

Але тут ми чуємо і другий приклад, який нам дає Господь: до інших покликаних Він послав Своїх слуг, а ті відповіли: п’ять пар волів ми купили, треба нам їх випробувати, — у нас є завдання на землі, у нас є робота, ми не можемо залишатися без діла; мало належати землі — треба принести плід, треба залишити за собою слід. У нас немає часу бенкетувати в Царстві Божому, воно занадто рано приходить зі своїм закликом до вічного життя, до споглядання Бога, до радості взаємної любові, — треба на землі щось ще закінчити… А коли все буде зроблено, коли для Бога залишаться тільки жалюгідні залишки людського розуму, тіла, сил, здібностей, тоді нехай те, що залишиться від землі, Він собі бере; але зараз справа йде про землю – рідну, свою, яка приносить плід, на якій треба залишити вічний слід: ніби щось залишиться від нас через одне-друге десятиліття після нашої смерті!

І до третіх посилає Господь, і ці Йому відповідають: в наше життя увійшла земна любов; я одружився, — невже мені відірватися від цієї любові, щоб увійти в царство іншої любові?.. Так, небесна любов просторіша, глибше охоплює всіх; але я не хочу цієї всеосяжної любові, я хочу особистої ласки, я хочу любити одну людину так, щоб ніхто і ніщо на землі не значило б стільки, скільки означає для мене ця людина. Мені зараз не можна вступати у вічні палаци: там любов безмежна, всеосяжна, вічна, Божа, — а тут любов за масштабом мого людського серця: залиш мене, Господи, насолоджуватися моєю земною любов’ю, і коли більше нічого не залишиться, тоді прийми мене в палаци Твоєї любові…

І ми так робимо: ми знаходимо собі на землі таку нагальну працю, що для Божої справи, для життя з Богом часу немає. І ми знаходимо таку любов собі на землі, що до Божої любові немає справи. Ось прийде смерть — тоді встигнемо: це все та ж відповідь на Божу любов. Христос каже: «Прийдіть до Мене, всі, хто трудиться і обтяжений, і Я заспокою вас…» (Мф.11:28). Всі дам, любов дам: зустрінетеся ви, люди Божі, віч-на-віч, — не так, як на землі, туманно один одного бачачи, не розуміючи один одного, спантеличуючи, ранячи один одного. Встанете в Царстві Божому — і все буде прозоро: і розуміння розуму, і ведення серця, і прагнення волі, і любов: все буде, як кришталь, ясно… А ми відповідаємо: Ні, Господи, на це буде свій час: дай вичерпати землю, на якій ми живемо… І черпаємо, і живемо, і закінчується тим, що за словом Божим у Старому Завіті, давши нам все, що вона тільки могла дати, земля назад бере все, що вона сама дала і що Господь дав: «ти земля, і в землю відійдеш…» (Бут.3:19). І тоді куплене поле виявляється могильним полем, тоді праця, яка відірвала нас від Бога, від живих відносин з людьми, від живого ставлення з Богом, розсіюється навіть і в пам’яті людей; тоді земна любов, яка здавалася такою великою, представляється нам, коли ми встанемо у вічності, вузькій тюремній келії… Але заради всього цього ми сказали Богові: Ні! Не Тебе, Господи, — землю, працю, любов земну ми хочемо пережити до кінця!..

Мало обраних не тому, що Бог суворо вибирає, не тому, що Він мало кого вважає гідним Себе, а тому, що мало хто вважає Бога гідним того, щоб поступитися шматком землі, годиною праці, моментом ласки… Багато покликаних, – всі ми покликані: хто ж з нас відпове? Досить відповісти на любов любов’ю, щоб увійти в бенкет вічності, в життя. Хіба ми не відповімо на Божу любов одним словом: «Люблю Тебе, Господи!..» Амінь.