Божественна Літургія в день пам’яті Мученика Вонифатія

1-го січня 2025 року, в день пам’яті Св. Мч. Вонифатія та прп. Іллі Муромця Києво-Печерського Чудотворця; Ігумен монастиря Священноархімандрит Варлаам у співслужінні братії в священному сані очоливив Всенічне Бдіння та Божественну Літургію з акафістом Мч. Вонифатію в Свято-Благовіщенському Соборі монастиря.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним , також піднесли особливі прохання за захисників
України, щоб Господь зміцнив їх у подвигу воїнського служіння. В особливій молитві попросили у Бога, щоб Він утішив наших воїнів надією і вірою, покрив і зберіг їх Своєю благодаттю на полі бою та
повернув додому здоровими та неушкодженими.
Також була піднесена заупокійна молитва за захисниками України, які загинули на полі бою та за всіми спочилими Православними Християнами.

Св. мученик Вонифатій.
(У чому полягає справжнє покаяння?)

І. Св. мученик Вонифатій, пам’ять про якого відбувається нині, жив у м. Римі під час правління імператора Діоклітіана. Він був слугою однієї пані діви Аглаїди. Життя він вів гріховне, тілесне і п’яне, але він хворів серцем про таку поведінку своє і завжди мав намір змінити спосіб життя свого, — він часто зі сльозами молився про це Богові, — крім молитви намагався схилити Бога на милість ділами милосердя: бідні і нещасні не відходили від нього без втіхи. І Господь подивився на грішника і вказав йому шлях до спасіння. — Одного разу його пані Аглаїді захотілося мати мощі якогось мученика і влаштувати храм на його честь, щоб мати за себе молитовника перед Богом. У той час було жорстоке переслідування християн. Мощі мучеників продавали невірні за великі гроші. Аглаїда покликала до себе слугу Воніфатія, дала йому багато золота і з багатьма іншими слугами відправила його за цим святим придбанням. Воніфатій з радістю взяв на себе цю справу. Але, вирушаючи з дому, він раптом каже: «а що, пані, якщо мої мощі привезуть тобі замість інших, приймеш ти тоді їх?» Аглаїда помітила, що зараз не час для сміху, а треба поспішати на ту справу, на яку він відправляється. Тим часом Воніфатій почав розмірковувати про своє гріховне життя і про подвиги мучеників; покаяння в ньому посилилося, душа горіла спрагою спасіння, і він сам зважився постраждати за Христа, — всю дорогу він постив і постійно був у молитовному настрої. Коли прибув до м. Тарс, де відбувалися муки християн, зупинився в готелі і, наказавши слугам чекати його, сам відправився на місце страти. Спокійний вигляд мучеників вразив його, він підбіг, цілував їхні руки, ноги, рани, благаючи помолитися за нього, щоб і його Господь вшанував зарахувати до їхнього обличчя.
Незабаром і його схопили, покликали на допит, і за те, що він визнав себе християнином, суддя засудив його на муки. Спочатку йому вбивали в нігті рук і ніг гостре залізо, потім вливали в рот розтоплене гаряче олово, але на подив усіх це не зашкодило йому, і він залишився живий. Всі вигукнули: «Бог християнський великий, і ми всі віримо в Царя і Господа Христа!» Вонифатія відвели до в’язниці. Наступного дня його знову піддали новим мукам – кинули його в котел з гарячою смолою, але і це не забрало у нього життя. Тоді мучитель наказав відрізати його мечем. З радістю в серці і з молитвою на устах Воніфатій схилив свою голову під меч. 550 людей невірних звернулися до істинного Бога відразу ж після смерті мученика. Його тіло було кинуто. Його супутники тим часом чекали його повернення, і коли він так довго не з’являвся, стали думати про нього худе: «вірно десь він тепер п’є і веселиться», — говорили вони. Нарешті почали всіх питати про нього. Тоді брат писаря, який був присутній під час допитів мучеників, сказав їм: «Вчора якийсь іноземець сильно постраждав за Христа і був усічений мечем». Вони описали йому його зовнішність. Виявилося, що це був Воніфатій. Але супутники йому не вірили. «Хіба п’яниця і грішник підуть страждати за Христа?» — говорили вони. Вони бачили зовнішнє, але не знали, що робиться в душі цієї людини. Їм було дозволено оглянути тіла страчених, і, на їх подив, серед інших лежало тіло Воніфатія. Їм стало соромно, що вони так ображали страждальця Христа. Вони впали до його мощей і довго зі сльозами на очах цілували їх, просячи вибачення собі. За п’ятсот золотих монет вони купили у мучителів пошарпане тіло Воніфатія, намазали ароматами, поклали в плащаницю і відвезли до Риму до своєї господині. Перед прибуттям мощей Аглаїда чує уві сні голос: «Прийми того, хто був раб твій, а тепер нам брат і слуга, який буде охоронцем душі твоєї і молитовником за тебе». Вона прокинулася в жаху, запросила церковних служителів і разом з ними вийшла зустріти мощі мученика. З радісними сльозами вона прийняла їх у свій дім і подякувала Богові, який удостоїв прийняти смерть мученика в жертву за його та її гріхи. Через деякий час в околицях Риму, у своєму селі, вона створила церкву в ім’я муч. Вонифатія, куди і перенесли його мощі, від яких було багато зцілень. Після цього вона прожила 15 років, молилася, постила, каялася у своїх гріхах, і цим очистивши свою душу від гріхів нечистого життя, мирно пішла до Господа, і була похована біля гробу мученика.

II. Св. муч. Воніфатій по правді може служити зразком справжнього покаяння.
Дивіться: яка швидка зміна в святому після довгого перебування в гріху! Раніше нестримність, сп’яніння, а тепер піст у весь час його подорожі до місця страждань, — спочатку тілесна нечистота, холодність, недбалість до справи спасіння, а тепер надзвичайна жага цього порятунку, — він думає про одне, як би скоріше отримати його, всю дорогу думає про те. Раніше гріховні солодощі, насолоди плоті, а тепер муки цієї плоті, не тільки хвороби, навіть муки в ній, пролиття крові, відрізання голови. І все це абсолютно добровільно і тоді, коли б він міг легко уникнути цих страждань. Так, св. мученик цілком, найбільш очевидним чином, самим ділом довів щирість свого каяття, своєї ненависті до гріха, своєї любові до Христа. І як же було Господу не помилувати і не прославити його? Так-то і нам, брати, потрібно доводити щирість покаяння — самою справою, всією своєю поведінкою. Тим часом багато хто з нас має перекручені уявлення про покаяння.

Вони думають, що покаятися означає поговіти тиждень або менше того, трохи в цей час утриматися в їжі, ходити до церкви, сповідатися і причащатися святих таїн. Але це буде говіння, сповідь і причастя святих таїн, а не покаяння. Можна говет – тримати піст найсуворіший, практикуватися в молитвах довго і часто і, однак, при всьому цьому залишатися нерозкаяним. Можна без приховування відкрити перед духовним отцем всю душу — все, що в ній робиться, і при всьому тому не бути сповненим почуття покаяння, бути далеким від справжнього покаяння.

А) Істинне покаяння здійснюється насамперед у душі. «Тільки серцевим розчавленням лікується хвороба душі», — каже св. Єфрем Сірін; покаяння полягає насамперед у скорботі та хворобі гріхів. У кається справді мимоволі вириваються зітхання з грудей, як зітхання митаря, ллються і сльози, подібні до сліз бдудниці, є і самозасудження, уявлення про себе найгіршим з усіх.

Б) Щоб покаяння було справжнім, для цього потрібно, далі, розлюбити, навіть більше — ненавидіти гріхи, особливо улюблені нами, а потім зважитися більше не повторювати їх і зовсім залишити їх! «Що означає каятися в гріхах?» — запитав один брат авву Пімена. «Не робити більше гріха», — відповідав великий старець. Та й як інакше? І в будь-якій справі недостатньо лише одних добрих почуттів, бажань, а потрібна сама справа; тим більше вона потрібна в справі покаяння. Припустимо — ми усвідомлюємо, що досі жили огидно заповідям Божим, сумуємо, навіть плачемо про це, — але якщо за цим не піде в нас огида до гріха, твердого наміру відстати від нього, то наші подібні почуття і залишаться одними почуттями, і плоду нам не принесуть, — ми можемо залишитися такими, якими були. Ми бачимо, що всі, хто покаявся по-справжньому після покаяння, більше не поверталися до гріховного життя, яке вели досі. Преподобна Марія Єгипетська, покаявшись, залишила спокушати собою інших, залишила розкіш, солодку їжу, і пішла в пустелю. Ап. Павло після покаяння – замість переслідувача став великим проповідником віри Христової. Ап. Петро знав одне — плакати про своє зречення від Христа. Спаситель, прощаючи гріхи, вселяв одне: «Іди і кому не гріши». Бачите, в якому випадку покаяння корисно — «якщо комусь не будемо грішити». І який батько пробачить сина, якщо цей син, просячи у нього вибачення, наважиться сказати йому, що він те ж саме і знову буде робити? Покаятися перед Богом і не мати наміру залишити гріхи, або — що ще гірше — мати намір продовжувати їх — це означає думати, що можна обдурити Бога, отримати прощення, не заслуживши його.

Але, може бути, хто скаже: я і хотів би утриматися від гріха, але не можу. Але ти скажи: чи борешся з гріхом? І чи намагаєшся боротися з ним до останньої можливості? Якщо так, то не приходь в зневіру від нових гріхопадінь, тільки кожного разу відновлюй боротьбу з гріхом з новою силою, не залишай намірів і все життя до останнього подиху будь борцем з самим собою. Бог побачить, що ти впадаєш у гріх без наміру, без любові до нього, побачить твою важку хворобу з цього приводу, — і дасть тобі сили рано чи пізно зовсім залишити його. Не таких грішників Бог засуджує, які борються з собою і тільки через немочі людської, з душевним болем, впадають в той чи інший гріх, а таких, хто зовсім віддав себе гріху або пристрасті, які бояться і подумати залишити свою пристрасть, не знаходять в ній гріха. При цьому кожному по-справжньому кається грішнику потрібно твердо пам’ятати, що він при всьому своєму бажанні звільнитися від темної влади гріха і згладити наслідок колишніх пороків, не в змозі зробити одними своїми силами ні того, ні іншого: для цього потрібна допомога Господа, Який вседіючої силою Своєї благодаті може змінити на краще саму основу нашого серця і всієї нашої духовно-чуттєвої природи.

В) Переконання грішника в неможливості звільнитися власними силами від гріха і його жахливих наслідків, отримане сумним досвідом безсилої боротьби його з гріхом, відправляє грішника до останнього ступеня покаяння, — до смиренної надії на милість Божу. Віра вселяє грішнику, що неможливе для нього можливе для його всемогутнього Спасителя; що якщо Він дасть фортецю, то наша воля утвердиться в доброті; якщо сердечним покаянням і молитвою про прощення наших гріхів ми привернемо Його милість, Він згладить всі наслідки наших гріхів, якими б великими вони не були.

І тут грішнику який кається з’являється у всій величі Божественне обличчя Спасителя людей; він готовий впасти, як блудниця, до ніг Його і змочити їх сльозами, щоб почути від Нього відпущення гріхів і прийняти благодатну силу на битву з пороком. Священнослужитель Христа, зі своєю владою в’язати і вирішити, з чашею заповіту тіла і крові Господньої, є для нього істинним, видимим представником невидимої небесної благодаті, і він поспішає до цих таїнств, як до останнього зцілення від гріхів, як до знамення Нового Завіту з Богом, як до джерела нового благодатного життя.

Г) Щоб, нарешті, наше покаяння було істинним і досягало своєї рятівної мети, — мало усвідомлювати свої гріхи, хворіти за них, ненавидіти їх, намагатися не повторювати їх і покладати всю надію на милосердя Боже, — потрібно ще згладжувати колишні гріхи протилежними чеснотами. Це і означає приносити плоди покаяння. І скільки б не було покаяних по-справжньому, всі вони сторицею загладили своїм добрим життям те, що раніше робили поганого. То чи бачимо і на собі, і на інших? Часто жодного доброго навику, жодного святого правила не засвоюємо після покаяння? Знову ті самі гріховні звички, той самий непорядний, часто спокусливий спосіб життя. Яка користь від такого покаяння? Наскільки необхідна зміна на краще після покаяння, це видно з вчення церкви, за яким, якщо хтось перед смертю покається, а плоди покаяння принести не встигне, то за такого повинні поповнювати його рідні: вони повинні і милостиню за нього роздавати, і молитви за нього приносити.

III. Нехай Бог молитвами св. мученика Вонифатія допоможе нам стати на істинний шлях покаяння, як Він допоміг колись зробити те ж саме цьому св. мученику.