Божественна Літургія в Неділю другу після Пʼятидесятниці

22червня 2025 року, у другу Неділю після Пʼятидесятниці , та памʼяті всіх Святих Землі нашої – Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.
Після читання Святого Євангелія Ігумен Варлаам а перед Святим Причастям архімандрит Питирим звернулися до парафіян зі словом проповіді.
На сугубій єктенії піднесли молитви про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.
У особливій молитві просили у Бога милості до українського народу, щоб Господь розумів владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.

Перед Божественною Літургією благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній та архімандрит Прокопій звершили водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».
Після відпусту благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній привітав Ігумена Варлаама з його 33-ю річницею монашеского постригу та побажав усіх благ земних та Небесних !

Чин « о Панагії » очолив архімандрит Єразм.

СЛОВО В НЕДІЛЮ ДРУГУ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ. ПРО АМБІЦІЇ
Про одну з важких душевних виразок наших — про амбіції — я маю намір зараз розповісти вам.

У Євангеліста Луки ми читаємо щось, що вражає нас про те, що сталося на Тайній вечірці, коли наш Господь Іісус Христос сказав апостолам, що один з них зрадить Його. Звичайно, ця страшна новина вразила апостолів, і вони запитували один одного, хто б міг це зробити. Але тут же, не знайшовши відповіді, вони почали сперечатися один з одним про те, кого з них слід шанувати великим.

Як, як ця честолюбна суперечка могла виникнути серед них, які щойно почули страшне пророцтво їхнього Учителя про зраду Його одним з них і про майбутні Йому страждання і смерть на хресті.

Одне тільки можемо сказати: відрадна і величезна була влада амбіцій над серцями навіть учнів Христа.

У Євангеліста Матвія ми також читаємо щось подібне і настільки ж незрозуміле.

Господь Іісус Христос йшов зі Своїми учнями до Єрусалиму і, наближаючись до нього, говорив їм: «Ось, ми сходимо до Єрусалиму, і Син Людський буде відданий первосвященикам і книжникам, і Його засудять на смерть; і видадуть Його язичникам на докору і побиття, і розп’яття; і на третій день воскресне».

І знову щось незрозуміле для нас: щойно вислухавши це страшне пророцтво, до Нього підійшла мати апостолів Якова та Івана синів Зеведеєвих, особливо улюблених Спасителем, і просила Його дати їм сісти у Нього одному праворуч, іншому ліворуч у Царстві Небесному.

Знову бачимо спалах амбіцій у серцях апостолів у такий страшний момент.

Чи можемо ми після цього сказати, що святі люди вільні від пристрасті амбіцій, настільки властивої більшості з нас, далеких від святості? Так, ми можемо, я відповім на це питання, бо ми знаємо, що досконалими і святими, чужими будь-якої душевної і тілесної нечистоти, недоступними для будь-яких спокус апостоли Христа стали тільки після чудесного зішестя на них Святого Духа в день П’ятидесятниці.

Ми знаємо й інших великих людей, які повністю відреклися від амбіцій.

Невже можна допустити, що амбіції керували тими великими праведниками нашої землі, святі мощі яких і досі спочивають у підземних коридорах Києво-Печерської Лаври? Амбіцісти, звичайно, не йдуть у темряву підземну, а прагнуть бути видимими при яскравому світлі і на високих місцях. Вони не бояться слів Христа: «Як ви можете вірити, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?».

Будь-яка честь від людей була нестерпною дуже багатьом преподобним, які йшли все далі і далі в лісові дебри, коли слава про їхнє святе життя приводила до них тих, хто шукав настанов і керівництва.

А блаженні юродиві так ненавиділи славу від людей, що всіма силами шукали того, що абсолютно протилежне честі, — глузувань, знущань, лайк і побоїв — і для цього прикидалися позбавленими розуму.

Такої вершини смирення і духовної бідності досягали лише дуже мало обраних Божих, але і ми трохи наблизимося до них, якщо твердо запам’ятаємо слова Христа: «Хто любить душу свою, погубить її; а той, хто ненавидить свою душу в цьому світі, збереже її в життя вічне».

Як можна любити свою душу, якщо вона сповнена низьких пристрастей і амбіцій?

О ні, ніяк, ніяк! Треба її ненавидіти. Треба з великою увагою схилити своє вухо до того, що далі говорить Христос: «Хто Мені служить, Нехай Мені піде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Мій Отець».

Хіба ж не божевілля віддавати перевагу славі від людей, таких же грішних і недостойних, як ми, безмірно дорогоцінній і вічній славі від Самого Отця Небесного?

Ненависьмо ж славу від людей і будемо пам’ятати слово, сказане Господом Іісусом Христом: «…що високо в людях, то гидота перед Богом».

Невже ми будемо прагнути до того, що вселяють нам демони амбіцій, і що огидно перед Богом, а не підемо по шляху Христа, шляху страждань, за які нас вшанує Його Небесний Отець?!

Так не буде! Нехай цього не буде з нами!

Амінь.