Божественна Літургія в день Свята Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

4 грудня 2025 року в день Свята Введення в Храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію з акафістом Святу Божої Матері в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним , також піднесли особливі прохання за захисників
України, щоб Господь зміцнив їх у подвигу воїнського служіння. В особливій молитві попросили у Бога, щоб Він утішив наших воїнів надією і вірою, покрив і зберіг їх Своєю благодаттю на полі бою та
повернув додому здоровими та неушкодженими.
Також була
піднесена заупокійна молитва за захисниками України, які
загинули на полі бою та за всіми спочилими Православними Християнами.

Перед Святим Причастям Ігумен Варлаам звернувся до парафіян зі словом проповіді про свято Введення до Храму Пресвятої Богородиці.

Після закінчення Божественної Літургії Ігумен привітав ктитора нашої Обителі- р. Божого Валентина Миколайовича Нешту та послушницю нашої обителі монахиню Венедикту з їхніми днями народження і проголосили їм «Многії Літа»!!!
Чин «о Панагії» очолив архімандрит Питирим.

У день Введення в храм Пресвятої Богородиці
Якщо в багато свят Божої Матері так хочеться говорити і згадувати про чудесне Материнське Її заступництво до роду людського, то тепер, коли Вона, найчистіша Діва, яку проводжають «свічниками дівами», як трирічна юниця, входить до храму Господнього, душа відчуває спонукання говорити і зображати чудову чесноту дівоцтва, яка так Її прикрасила і виростила з себе інші Її чесноти, як тінистий ліс гору, Її покрили і душу Її ніби в «перевершений» прекрасний одяг одягнуті. Діво Божої Матері — це прекрасний крін серед тернів мирської суєти і пристрастей, який так привернув до себе Небесного Нареченого Христа своєю красою і ароматом, що «побажав Цар її доброти» і оселився в її утробі, коли захотів спуститися на землю і врятувати занепалу людину. Коли саме насіння і корінь людського життя були отруєні отрутою гріха, потрібно було без насіння втілитися Христу від Пречистої Діви, вкласти ніби нову закваску в занепалу природу людини. Дівоцтво — це найпрекрасніший і найніжніший колір людської природи. Воно перевершує межі природи самого і тих, хто зберігає його нерозбещеним, уподібнює Ангелам. Ніщо так не піднімає дух до небес, не відкидає від кайданів плоті, не вводить в спілкування з небесними, як небесна чеснота дівоцтва. І ось для збереження-то його Пречиста Діва ще з трьох років поспішила сховатися в тіні священного храму, де не могло б воно зазнати ніякої шкоди від лукавого ока, — поспішила в ті роки, коли ще свідомість ледь починає розкриватися, коли речі світу ще входять своїми образами в душу тільки з прекрасного боку з тієї, про яку сказав Господь по створенню: «Ось добра зело»; коли прихований і ніби впроваджений в них відбиток смердючого гріха ще майже непомітний, непомітний для невинного дитячого погляду, якщо ж і помітний, то, як і всякий сморід, вселяє лише огиду до себе. Душа Пречистої Діви стала, таким чином, «дверями непрохідними для думок» марнославних і злих, а Сама Вона стала «непрохідними воротами, таємно запечатаними», через які повинен був увійти тільки Бог Слово. Але як плести похвалу чудовій дівоті нам, що мають нечисті уста і осквернене серце? Хіба це не те саме для більшості з нас, як би «одушевленому Божому Ківоту торкнутися рукою скверних» або людині нестримній, яка насичує себе різноманітними і огрядними стравами захоплюватися принадністю посту, скупому, який зібрав мільйони багатств у свої скарбниці, хвалити милосердя і безсрібну щедрість, марнославному, що все життя збирає людські похвали, говорити зворушливі промови про смирення, що схиляє голову і принижує очі? Адже взагалі світ так мало цінує дівоцтво саме по собі. Він лише милується його красою на мить, а потім відразу ж в низовинах душ у більшості людей світу, як випаровування з болота, піднімається жага грубих задоволень плоті, які, їм здається, приховані під прекрасним покровом дівоцтва. Діва, збережена в цілості і непорочності, так рідко зустрічається на землі: про неї навіть кажуть, що вона полетіла на небо, бо любить більше спілкування з безтілесними Ангелами і духами праведників на небесах досконалих. Тому незабаром після створення людини на землі «всяка плоть розбещувала свій шлях» і Дух Божий не міг більше перебувати серед людей, нюхаючи невпинно сморід содомського гріха, що сходить з землі, поки вогнем з неба не потрапив нечестиві міста Содом і Гоморру та інші, водами всесвітнього потопу не знищив все, що живе на землі, крім праведного Ноя з його сім’єю, і таким чином очистив осквернену блудому землю. Чи не буде так, як у дні потопу, і перед другим славним приходом Христа на землю. Тоді нечестивий світ, уособлений таємницею в образі стародавнього розбещеного Вавилона, стане схожим на велику блудницю, яка напоює всіх царів і народи землі з мерзенної чаші свого блуду. Але що ж, брати? Якщо дівоцтво чеснота більш небесна, ніж земна, хіба ми так і не повинні вже згадувати про неї, говорити, милуватися її красою? Адже тоді і на небо видиме з його красою не довелося б дивитися нам, недостойним «поглянути і побачити висоту небесну», обтяжуючи землю ходьбою по ній. Невже позбавити себе користі від споглядання чудової краси? Адже, можливо, одна іскра, промінь світла, що впав звідти, з неба, розігне туман нашого гріха, який схилив нас вниз, скинувши в безодню. Можливо, цей світлий промінь допоможе помітити на шляху падіння якийсь рятівний уступ, схопитися за нього і захистити себе від падіння в безодню. Якщо хтось доручив Господь ще зберегти дівоцтво нерозкраденим і нерозбещеним, то нехай збереже його як зіницю ока. Нехай зачиняє двері своїх очей ретельніше, не дає вторгнутися туди поганим думкам і мерзенним спокусливим образам. Адже іноді наскрізний вітер, в маленьку щілину тонким струменем прокрався в кімнату, розчавлює міцне і квітуче тіло людини, яка не хотіла остерігатися. Так, якщо не вберегти двері душі від вхідних спокусливих думок і образів, цілі хмари ніби випарів болотного гріха будуть підніматися з низинних надр душі і тіла, наповнювати все більше і більше душу і всю істоту людини, поки він не стане нездатним піти від цього болотного сморід, не звикне до нього, як різні мешканці боліт. Але навіть якщо хтось втратив скарб незайманої чистоти, він все-таки, з милості всещедрого Бога, не втратив надії причащатися до прекрасних його дарів. Подивіться на цих блудниць, які приходили до Христа з покаянням і передували праведників уявних у Царстві Небесному. Згадайте Марію Єгипетську, Пелагію, Євдокію та інших, які занурювалися в безодню блуду, які сльозами покаяння побілили одяг своєї душі і стали схожими на Ангелів. Згадайте навіть праведника Старого Завіту, в якому дівоцтво було ще менш похвальним і цінним саме по собі, царя Давида, як він «паче снігу побілився» покаянням, після того як розвірив гріх перелюбу з жорстоким вбивством. Згадайте особливо «в багато гріхів впала дружина», яка, «мироносиці вземші чин», прийшла до Христа, омиваючи сльозами Його ноги, витирала їх волоссям, які раніше спокушали погляди людей, співучасників її гріха, і кричала Христу: «Не відкидай мене блудну, Народжений від Діви… радості Ангелів». Згадаймо все це і будемо стогнати і плакати, якщо хтось втратив скарб незайманої чистоти, люб’язної Бога: «Заради цього до Тебе припадаю, і тепло кричу Тобі: якоже блудного прийняв єси, і блудницю, що прийшла: тако прийми мене блуднаго і сквернаго, Щедре». Будемо каяти себе за витрачену чистоту душі і тіла, старанно молячись: «Туманом гріховною і життєвими пристрастями сплітаємо розум проклятої душі моєї, пристрасті різні народжує і в думку розчулення не приходить. Але поцілуй, Спасе, моє смирення і дай мені думку розчулення, та й врятуймо перед кінцем покличу благодаті Твоєму: Господи, Христе Спасителю мій, відчайдушного врятуй мене і недостойного». Взагалі ж будемо пам’ятати, що зберіг дівоцтво не стільки той, хто за якихось обставин, іноді вимушено, не втратив тілесної чистоти, скільки більше той, хто зберіг у серці цілу, нероздвоєну любов до Бога. Він увійде до числа тих незайманих, які, не пов’язані узами будь-якої земної тілесної солодкості в серці, слідують за Агнцем Христом, куди б Він не пішов, і будуть «викуплені… Богові» Христом від кожного племені і мови і народу і племені, бо вони «непорочні» і «в їхніх устах немає лукавства»! Такі і на землі завжди готові зустріти Христа з відкритими дверима душі, з запаленими світильниками, як діви мудрі, які зустрічають нареченого. Вони від усього серця, з’їдаючи «Христа, що народжується», співатимуть цю чудову пісню, яку починає ніби навмисно співати свята Церква саме з нинішнього свята на честь Пресвятої Діви, яка увійшла до храму для дотримання свого дівоцтва і стала «нареченим храмом» Самого Христа: «Христос народжується, славіть; Христос з небес, спустіть; Христос на землі, підноситься. Співайте Господу вся земля, і радісно заспівайте людям, які прославилися».