Божественна Літургія в Неділю шістнадцяту після Пʼятидесятниці, перед Возждвиженням

20-го вересня 2026 року, в Неділю шістнадцяту після Пʼятидесятниці, перед Воздвиженням архімандрит Питирим у співслужінні братії в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.

У особливій молитві просили у Бога милості українському народу, щоб Господь врозумив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.

Після читання Святого Євангелія архімандрит Питирим звернувся до пастви зі словом проповіді.

Перед Божественною Літургією архімандрит Єразм звершив водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».

За Богослужінням молився Ігумен Обителі священноархімандрит Варлаам.

Чин про Панагію очолив архімандрит Питирим.

В Імʼя Отця і Сина І Святого Духа.
«Так бо Він вчинить, як людина, яка, вирушаючи в чужу країну, покликав своїх рабів і довірив їм свій маєток: і одному він дав п’ять талантів, іншому два, іншому один, кожному за його силою; і негайно пішов. Той, хто отримав п’ять талантів, пішов, використав їх у справі і придбав інші п’ять талантів; так само і той, хто отримав два таланти, придбав інші два; той, хто отримав один талант, пішов і закопав його в землю і сховав срібло свого пана. Через довгий час приходить господар тих рабів і вимагає від них звіту. І, підійшовши, той, хто отримав п’ять талантів, приніс інші п’ять талантів і каже: пане! П’ять талантів ти дав мені; ось, інші п’ять талантів я придбав на них. Його пан сказав йому: добре, добрий і вірний раб! В малому ти був вірний, над багатьма тебе поставлю; увійди в радість свого пана. Підійшов також і той, хто отримав два таланти і сказав: пане! Два таланти ти дав мені; ось, інші два таланти я придбав на них. Його пан сказав йому: добре, добрий і вірний раб! В малому ти був вірний, над багатьма тебе поставлю; увійди в радість свого пана. Підійшов і той, хто отримав один талант, і сказав: пане! Я знав тебе, що ти людина жорстока, жнеш, де не посіяв, і збираєш, де не розсипав, і, злякавшись, пішов і сховав свій талант у землі; ось тобі твій. Його господар сказав йому у відповідь: лукавий раб і ледачий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав; тому тобі треба було віддати моє срібло торговцям, і я, прийшовши, отримав би моє з прибутком; тож, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів, бо кожному, хто має, дадуть і примножиться, а у того, хто не має, віднімуть і те, що має; а непридатного раба викиньте у темряву зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів. Сказавши це, він вигукнув: хто має вуха чути, нехай чує»!
Думаю, загальний сенс притчі про таланти зрозумілий кожному. Господь вказує нам на те, що людина, яка хоче використати своє життя на благо, повинна обробляти те, що їй дано від Бога, примножувати свої таланти в самих різних сенсах цього слова. Ця життєва праця повертається йому потім стовідсотково як нагорода і у вічному житті, перш за все, а для багатьох вже і нагородою і в цьому житті як придбання того внутрішнього духовного багатства і твердості, які у людини не можна відібрати.
У той же час ця притча говорить про те, що людина, яка чомусь відмовляється прийняти дар Божий, чинить неправильно і веде себе до загибелі. Такого роду, кажучи сучасною мовою, дауншифтинг, уникнення можливої реалізації того, що тобі дано Богом — це не просто погане використання свого життя тут, а й загроза йому, цьому життю, для вічності.
Крім цих очевидних, можна зробити й інші висновки.
Перший з них такий: ми повинні звернути увагу на те, що Бог дає таланти по-різному: одному — п’ять, іншому — три, ще одному — два, останньому — один. Та нерівність, яку ми бачимо тут, на землі, — це не тільки нерівність у багатстві, а й у дарах, шляхах людського життя, можливостях, які спочатку відкриваються перед людиною. І це нерівність — не наслідок якоїсь несправедливості світу, а встановлення Боже. Тому було б неправильно прагнути зрівняти всіх, не тільки в грубо матеріальному або суспільно-політичному сенсі, як це намагалися зробити організатори французької чи російської революції, але навіть намагатися зрівняти всіх у сфері духовного життя, внутрішнього буття людини. Не слід уявляти собі Царство Небесне як якесь місце, де всі ходять в строю і перебувають в одному чині врятованих праведників. Апостол Павло стверджує, що в Царстві Небесному «зірка від зірки буде різнитися в славі». Праведники будуть перебувати там не тому, що вони досягли якогось рівня +30 або +50 градусів, а тому, що розкрили в собі повноту і велич образу і подоби Божої. У цьому сенсі вони якраз не стали, як солдати або поліцейські в формі, а, навпаки, стали вкрай несхожими один на одного, досягли вищих ступенів індивідуальності, які можливі для людини, яка розкрила і виростила в собі талант, даний йому Богом. Можливо, вони уподібнюються один одному в подвигу, але при цьому набувають абсолютну особисту індивідуальність. Праведників полками не побудуєш. Це зрозуміло хоча б з протилежного: в гріху людина втрачає індивідуальність і стає подібною до стадної тварини, зводиться або до загальних для всіх нижчих рефлексів, готова кричати гасло або промову разом з усіма, забуваючи про те, що він сам по собі несе свій талант перед Богом.
Початкова нерівність повинна сприйматися нами тверезо і вдячно. Бог, якщо ми віримо в Бога, Який є любов і граничну мудрість, знає, кому дати п’ять талантів, кому — три, а кому — один. Кожен може використати їх як на благо, так і на зло. Адже це не означає, що той, хто отримав п’ять, обов’язково їх реалізує. І той, хто отримав один талант і реалізував його, може виростити його і придбати більше, ніж той, у кого спочатку їх було багато, але все людина закопала в землю.
Новий Завіт говорить, що багатій людині важко увійти в Царство Небесне. Продовжуючи цю євангельську думку, можна сказати, що людям дуже обдарованим, успішним, красивим, благополучним, увійти в Царство Небесне теж нелегко. Євангеліє, звичайно, і попереджає нас про це. Але сьогоднішня притча попереджає нас і про інше. Погубити себе можна і якщо маєш зовсім небагато. Можна бути звичайним, невидатним, небагатим, неталановитим, нічого особливо за душею не маючи і тим не менш загинути. Це може статися, якщо людина вважатиме, що те, що у неї є, може бути, зовсім не багато, те, що отримано від Бога, краще не ризикувати, покласти це в коробочку і нічого зі своїм життям не робити і ось так якось за інерцією «доїхати» до Царства Небесного. Але навіть якщо у вас дуже мало, над цим теж треба працювати. Це пряма вказівка сьогоднішнього Євангелія.
І ще одна важлива обставина. Чому, власне, загинула людина, яка отримала один талант? Тому що він склав у себе в душі неправильне, ні на чому в слові Божому не засноване уявлення про свого Творця, Який дав йому цей талант. Євангеліє говорить, що пан, який роздавав таланти, був добрий, що віддав дари сам по своїй любові. Ми не бачимо, щоб він був суворим або жорстоким, щоб він робив це з якоюсь задньою або байдужою думкою. Але той, хто отримав один талант, не замислювався про те, що дане йому було дано за законом доброти і любові. Він вирішив, що це небезпечно, що той, хто йому дав, страшний і перш за все хоче його покарати.
Один глибокий богослов XX століття дуже точно зауважує, що людина протягом десятиліть може думати, що молиться Богу, але насправді просто звертається до червоного кута у себе і зовсім не згадує про Христа, про Якого говорить Євангеліє.
Інший письменник XX століття, вже зовсім не богослов, в пам’ятній більшості з нас по школі книзі «Дитинство» пише, що у дідуся і бабусі — згадайте — було два різних Бога. У дідуся був Бог суворий і жорстокий, Який карав за будь-який, навіть найменший проступок. А у бабусі Бог був люблячий і добрий, Який прощав все, що б ти не робив. Але насправді і той, і інша створили собі якийсь фантом, який не заснований на Євангелії. Ні вчення про Бога, Який допускає будь-який гріх, ні вчення про Бога як злого начальника, Який нещадно карає, на Євангелії не засноване і вигадане людьми, які під власні передумови впихають те, що не вміщується в людські уявлення і обмеження.
І ось ми повинні, в тому числі спираючись на сьогоднішнє євангельське читання, подумати про те, щоб наша віра в Бога, наші особисті стосунки з Творцем були засновані не на тому, що ми самі собі вигадуємо («Мені хочеться, щоб Бог був таким»), а на об’єктивному свідченні Божественного одкровення, яким для християнина завжди буде Святе Письмо.