Божественна Літургія в четверту Неділю після Пʼятидесятниці

28-го червня 2026 року, в четверту Неділю після Пʼятидесятниці, та памʼяті всіх Преподобних отців Афонських – казначей монастиря архімандрит Питирим у співслужінні братії та гостей в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.

У особливій молитві просили у Бога милості українському народу, щоб Господь врозумив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.

Перед Божественною Літургією архімандрит Прокопій звершив водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».
Чин про Панагію очолив архімандрит Питирим.
За Богослужінням молився Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам.
Четверта Неділя після П’ятидесятниці. Зцілення слуги сотника
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Так часто доводиться чути від людей: я молюся, я прагну до Бога, я жадаю зустрічі з Ним, – і разом з цим Він ніби залишається мені далеким, у мене немає живого почуття Його близькості…
Сьогоднішнє Євангеліє не засуджує такого ставлення, але має розкрити наше серце до чогось іншого. У людини, у сотника була болісна потреба: його слуга вмирав, лежав у хворобі. І він звернувся до Христа за допомогою. Христос відповів йому: Я прийду до тебе… А що ж йому відповів сотник? – Ні! Не приходьте! Я не гідний того, щоб Ти увійшов під мій дах, достатньо одного Твого слова, сказаного тут, щоб здоров’я та життя повернулося моєму слугі…
І Христос навів його на приклад іншим людям: навів на приклад цю дивовижну віру, яка дозволила йому сказати: Не приходь, я цього не гідний, – достатньо для мене Твого слова.
Як часто ми задаємо собі питання: як жити? Що робити? Якби тільки Господь, Спаситель Христос став переді мною, якби тільки Він сказав мені зараз: Роби так, роби інакше… я б зробив; але Він мовчить… Чи це правда? Ні, це неправда! Він залишив нам Своє слово у святому Євангелії; там сказано все, що потрібно, щоб наше життя стало іншим, щоб воно змінилося, щоб все в ньому стало новим, щоб наші шляхи стали Божими шляхами. Але ми чекаємо іншого одкровення, особистого: це сказано всім, це сказано на всі часи, і я хочу особистого слова, яке б тепер, дивом, вирішило моє завдання… І це слово ми не чуємо, тому що воно звучить на кожній сторінці Євангелія, але ми туди не звертаємося: Євангеліє я читав давно, Євангеліє я знаю; якби мені було нове слово, якби прийшов Господь…
Як би ми могли жити, чого б не навчитися, якби, як цей сотник, ми могли сказати: нового одкровення, безпосереднього впливу я не гідний; мені достатньо Божого слова – життєдайного, що розкриває нові шляхи… І тоді все було б. Тому навчимося, як Петро, коли він побачив чудовий улов риб, сказати: Господи! Вийди з мого човна! Я не гідний того, щоб Ти був зі мною!.. – або як сотник: Ні! Твоє слово досить…
Навчимося цьому послуху, цій вірі і цій, і тоді все розкриється перед нами, і Бог стане для нас Живим, близьким і чудотворцем. Амінь.