Божественна Літургія в пʼяту Неділю після Пʼятидесятниці

5-го липня 2026 року, в пʼяту Неділю після Пʼятидесятниці – казначей монастиря архімандрит Питирим у співслужінні братії та гостей в священному сані очолив Божественну Літургію в Благовіщенському соборі Обителі.

На сугубій єктенії піднесли прохання про мир на українській землі, про порятунок від ворога, щоб Господь змилувався на наш народ і зберіг тих, хто в розпачі і втратив дім, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.

У особливій молитві просили у Бога милості українському народу, щоб Господь врозумив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих і прихистив тих, хто позбавлений дому.

Перед Божественною Літургією благочинний монастиря архімандрит Єпіфаній звершив водосвятний молебень з акафістом перед Чудотворним Образом Пресвятої Богородиці що іменується « Покриваюча ».
Чин про Панагію очолив архімандрит Питирим.
За Богослужінням молився Ігумен монастиря священноархімандрит Варлаам.
П’ята Неділя після П’ятидесятниці. Зцілення двох бісноватих
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Час від часу ми чуємо в Євангелії розповіді про людей, які були зцілені від хвороби. У Євангелії це здається таким простим і зрозумілим: ось потреба, і Бог на неї реагує. І виникає питання: чому це не трапляється з кожним з нас? Кожен з нас потребує фізичного зцілення або зцілення душі, і мало хто зцілюється; чому?
Коли ми читаємо Євангеліє, ми не помічаємо, що Христос не зцілював кожного: одна людина в натовпі була зцілена, а багато хто, також нездоровий тілом чи душею, не був зцілений. І це тому, що для того, щоб прийняти дію Божої благодаті для зцілення тіла чи душі, ми повинні відкритися Богові: не зціленню, а Богові.
Ми часто хочемо виключити хворобу з нашого життєвого досвіду не тільки тому, що хвороба заважає життя, не тільки тому, що хвороба йде пліч-о-пліч з болем, але також або навіть головним чином тому, що вона нагадує нам про нашу крихкість; вона ніби говорить нам: Не забувай! Ти смертний, ти смертний; твоє тіло зараз ніби звертається до тебе і каже: ти не маєш влади повернути мене до здоров’я; ти нічого не можеш зробити; я можу як би вимерти, згаснути; я можу зачахнути – і це буде кінець земного життя… Хіба це не головна причина, чому ми з усіх сил боремося за одужання, хочемо благати себе про здоров’я?
Якщо з таких передумов ми просимо Бога зцілити нас, повернути нас до цілісності, це означає, що ми просимо лише забути, забути про нашу смертність, замість того, щоб вона була нам нагадуванням, пробудженням, і ми б усвідомили, що дні минають, що час короткий. Якщо ми хочемо досягти повного зростання, до якого ми покликані на землі, ми повинні поспішати зняти з себе все, що в нас є смертоносним. Тому що хвороба і смерть пов’язані не тільки з зовнішніми причинами; в нас є і злопам’ять, і гіркота, і ненависть, і жадібність, і стільки інших речей, які вбивають в нас жвавість духу і заважають нам жити тепер, в теперішньому часі, вічним життям; тим вічним життям, яке і є просто життям у повному розумінні слова, життя в його повноті.
Що ж ми можемо зробити? Ми повинні ставити собі уважні питання; і коли ми приходимо до Бога, просячи нас зцілити, ми повинні заздалегідь підготуватися до зцілення. Тому що бути зціленим не означає просто стати цілісним, щоб повернутися до життя, яким ми жили раніше; це означає стати цілісним, щоб почати нове життя, як якщо б ми усвідомили, що ми померли в Божій цілющій дії. Все, що було в нас старою людиною, тим мовчанням, про яке говорить Павло апостол, той старий чоловік повинен піти, щоб жила нова людина, і що ми повинні бути готові стати цією новою людиною через смерть минулого, щоб почати жити заново: як Лазар, який був викликаний з труни не просто назад у його колишнє життя, але щоб, переживши щось, що не можна описати жодними людськими словами, увійти в життя знову, на нових підставах.
Чи можемо ми прийняти зцілення? Чи готові ми, чи згодні ми взяти на себе відповідальність за нову цілісність, щоб знову увійти і знову в світ, в якому ми живемо, з звісткою про новизну, щоб бути світлом, бути сіллю, бути радістю, бути надією, бути любов’ю, бути відданістю і Богу, і людям?
Подумаємо над цим, тому що ми всі хворі, так чи інакше, ми всі тендітні, ми всі слабкі, ми всі не здатні жити повнотою навіть того життя, яке нам даровано на землі! Подумаємо над цим, і почнемо стати здатними відкритися Богові так, щоб Він міг творити Своє чудо зцілення, зробити нас новими, але так, щоб ми несли свою новизну, справді Божу новизну в світ, в якому ми живемо. Амінь.